• державну політику розвитку малого підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. № 404 "Про Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва");

• державну сімейну політику (Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. № 1063-XIV схвалено "Концепцію державної сімейної політики") та ін.

У складі державної політики особливу роль відіграє державна економічна політика, яка має різноманітні форми і напрями. Так, ст. 9 Господарського кодексу України (ГКУ) "Форми реалізації державою економічної політики" передбачено, що у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

За ст. 10 ГКУ "Основні напрями економічної політики держави" такими напрямами є:

• структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, вдосконалення міжгалузевих та внутрігалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складові цієї політики: промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

• інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва;

• амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забез- печення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів;

• політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи;

• цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку;

• антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими;

• бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

• податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

• грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

• валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

• зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника;

• екологічна політика, що забезпечує раціональне використання і повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення;*

соціальна політика у соціально-економічній сфері — захист прав споживачів, політика заробітної плати і доходів населення, політика зайнятості, соціального захисту та соціального забезпечення.

Формою реалізації державної політики є відповідні рішення органів державної влади. Правове закріплення економічної політики (ст. 9 ГКУ) здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Серед існуючих спроб класифікації державної політики одним з найважливіших може бути її поділ на дійсну і бюрократичну. В літературі цьому питанню не приділяється належної уваги. Одним з небагатьох винятків є праця В. Цвєткова, В. Горбатенка "Демократія — Управління — Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства" (2001) [164]. Водночас про реальність такої класифікації свідчить те, що її наводить навіть В. Даль у своєму "Тлумачному словнику": "Політика — наука державного управління; види, наміри і цілі государя, небагатьом відомі, та спосіб його дій при цьому, який нерідко приховує перші"1.

Під бюрократичною державною політикою пропонуємо розуміти політику формальну, таку, що проголошується для прикриття дійсної. Це удавана державна політика. Проголошуючи обов'язок держави, державних органів утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, слугувати народові, стара влада чинила фактично злочини проти нього.

Важливість дослідження і запропонування відповідних рішень щодо розв'язання проблеми бюрократизації зумовлена тим, що другим етапом Помаранчевої революції, як вважають її ідеологи, має стати революція антибюрократична.

Антибюрократична революція повинна здійснюватися в кількох напрямах. Значній трансформації мають бути піддані Концепція адміністративної реформи, частина норм адміністративного, муніципального та інших галузей права, що регулюють порядок створення, статус, діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, порядок призначення на посаду, контроль, відповідальність тощо.

По-перше, адміністративне, господарське та інші галузі права мають забезпечувати повну прозорість створення та функціонування органів державної виконавчої влади, посадових осіб, чіткі межі їх компетенції, повну контрольованість та караність. Потрібно чітко визначити функції та межі компетенції вищих посадових осіб. Не повинно бути ситуацій, коли міністр, наприклад транспорту, одним підписом спрямовує величезні кошти на виборчу кампанію замість будівництва відповідного об'єкта; багатомільйонні кошти виділяються на ремонт президентських приміщень, адміністрації президента тощо; коли успіх бізнесу залежить від близькості до владних органів.

По-друге, низку чинних міністерств і відомств створено для вирішення власних потреб колишнього президента, наприклад у політичній підтримці, що потребує перегляду. Має бути суттєво скорочений апарат Адміністрації Президента, який контролював за старої влади всі кадрові призначення, фінансові потоки тощо. Функціонування багатьох відомств, численного допоміжного апарату, в тому числі Адміністрації Президента, не зумовлено потребами народного господарства, задоволенням об'єктивно необхідних народногосподарських функцій. Президент України, Кабінет Міністрів, міністри мають відмовитися від силових та інших обслуговуючих структур, створених за часів старої влади спеціально для їх обслуговування. Так, Президент України вже відмовився від інституту президентської адміністрації, ввівши інститут Державного секретаря. Тобто замість політичного, по суті неконституційного владного органу створено допоміжний, спрямований на технічне обслуговування Президента.

По-третє, доцільно відмовитися від деяких міліцейських підрозділів, господарських управлінь, пільг, преференцій у медичному та в інших видах обслуговування. Саме так ми зможемо наблизитися до європейських стандартів у влаштуванні державних інституцій, створити, можливо, так званий конкурентний уряд, нарешті, наповнити змістом гасло: "держава має слугувати народові".

Під конкурентним урядом у даному контексті розумітимемо увесь центральний та місцевий державний апарат, а також органи місцевого самоврядування. Сказане щодо корупції в органах державної влади стосується і органів місцевого самоврядування — рад народних депутатів, їх виконкомів. Окремі ради також зловживають своїми правами, наприклад щодо відведення земель, передання їх у власність, довгострокове користування, оренду. Представники старої влади незаконно привласнювали землі природно-заповідного фонду, рекреаційного призначення, одержували хабарі за відведення землі та передання її підприємницьким структурам у великих та курортних містах.

Конкурентний уряд — це ефективний уряд, утримання якого коштує бюджету відносно недорого, а віддача від його діяльності позитивно позначається на добробуті кожної людини. Це недорогий уряд щодо ефективності прийнятих рішень. Проте скорочення коштів на непродуктивні витрати уряду — це лише організаційні передумови для забезпечення його конкурентності. Потрібно також змістовно наповнити діяльність уряду — розробити організацію, систему управління, в межах якої значно підвищувалася б якість, а отже ефективність, управлінської діяльності — якість і ефективність регуляторної політики, прийнятих рішень. А для цього необхідно розробити теоретико-методологічні засади регуляторної політики, підготовки і прийняття справедливих і якісних державно-політичних рішень. Цим питанням і присвячено дослідження, результати якого викладаються.

Потрібно стимулювати уряд діяти лише на підставі науково обґрунтованої методології, тобто управляти також інтересами урядовців. Ці проблеми виходять за межі нашого дослідження, проте зазначимо, що вирішення їх полягає: а) у руйнуванні стимулів до неморальної, несправедливої щодо населення політики; б) зацікавленості у найкращому шляху спрямування управлінської діяльності на забезпечення громадських інтересів.

Щодо знищення стимулів до неморальної, несправедливої політики було сказано вище. Стосовно другого компоненту управління інтересами, то тут необхідні заохочувальні заходи. Потрібно було б організувати, з метою виявлення найталановитіших менеджерів, конкурс проектів з розвитку певного виробництва, галузі, або території (регіону). Серед параметрів програми має бути обґрунтування вартості управлінських послуг (один з критеріїв відбору проектів) щодо реалізації завдань програми. Доцільно передбачити, що не тільки менеджер державного крупного виробничого об'єднання, а й керівник регіону (наприклад, губернатор області) одержуватимуть частку прибутку підприємства, регіону від реалізації авторського проекту — програми розвитку відповідного об'єкта.

Прозора, чесна робота посадових осіб уряду є умовою національної безпеки країни, що забезпечить його довготривалість, а отже і довіру та повагу до керівництва з боку населення, що також є важливим стимулом до належної управлінської праці.

Література

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М.: Владос, 1994. — 336 с.

2. Абдуллин А. И. Правовая охрана баз данных в Европейском Союзе // Журн. междунар. частн. права. — 1997. — № 2. — С. 17-21.

3.