Першопочатково створена антична наука ще не поділялася на окремі сфери і мала риси натурфілософії. Природа розгляда-лась цілісно з перевагою загального і недооцінкою конкретного. Натурфілософії властивий метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки переплітались з фантастич-ними вигадками про навколишній світ.

Розглянутий період розвитку науки він належить до першої фази процесу пізнання — безпосереднього спостереження. Наука античного світу ще не дійшла в своєму розвитку до поділу світу на окремі більш-менш відокремлені галузі. Тільки в V ст. до н.е. із натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині IV ст. до н.е. потреби відліку часу, орієнтації на Землі, пояснення сезонних явищ призвели до створення основ астрономії. У цей період відок-ремлюються основи хімії, результати досліджень яких викорис-товувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканин та виробів із шкіри.

Перші елементи науки з'явились у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільства і мали суто практичний характер.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Ки-тай) характерний стихійно-емпіричний процес пізнання, при яко-му об'єднувались пізнавальні і практичні аспекти. Знання мали практичну спрямованість і фактично виконували роль методич-них розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання. Елліністичний період давньогрецької науки характе-ризується створенням перших теоретичних систем у галузі гео-метрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Ко-рифеї науки стародавньої Греції — Арістотель, Архімед та інші в своїх дослідженнях для опису об'єктивних закономірностей ко-ристувались абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки.

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки вне-сли вчені арабського Сходу і середньої Азії: Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та інші.

В Європі в Середні віки великого поширення набуває спе-цифічна форма науки — схоластика, що основну увагу надавала розробці християнської догматики, разом із тим вона внесла знач-ний вклад у розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій.

У науково-філософській системі Арістотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику. В подальшому поступово всере-дині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни: логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Таким чином, почався про-цес диференціації (розподілу) науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами окремих дисциплін.

З другої половини XV ст. в епоху Відродження починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого (середина XV ст. — середина XVI ст.) характеризується на-громадженням значного фактичного матеріалу про природу, от-риманого експериментальними дослідженнями. У цей час прохо-дить подальша диференціація науки; в університетах починають викладати основи фундаментальних наукових дисциплін — мате-матики, хімії, фізики.

Перехід від натурфілософії до першого наукового періоду в розвитку природознавства проходив досить довго — майже тися-чу років, що пояснюється недостатнім прогресом розвитку тех-ніки. Фундаментальні науки в той час не мали достатнього роз-витку. Аж до початку XVII ст. математика являла собою науку тільки про числа, скалярні величини, відносно прості геометричні фігури і використовувалась в основному в астрономії, земле-робстві, торгівлі. Алгебра, тригонометрія і основи математичного синтезу тільки зароджувались.

Другий період у розвитку природознавства, який характе-ризується як революційний у науці, припадає на середину XVI ст. і до кінця XIX ст. Саме в цей період були зроблені значні відкрит-тя в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, гео-логії. Ця епоха дала плеяду видатних учених, праці яких сильно вплинули на подальший розвиток науки.

Геоцентрична система побудови світу, створена Птоломеєм у II с, заміняється геліоцентричною, винайденою М. Коперни-ком, Г. Галілеєм. До цього періоду належить створення аналітич-ної геометрії Р. Декартом, логарифмів Дж. Непером, диферен-ціального і інтегрального обчислення І. Ньютоном і Г, Лейбні- цем, як самостійні науки виникли: хімія, ботаніка, фізіологія і геологія.

У період кінця XVII ст. І. Ньютоном був відкритий закон всесвітнього тяжіння. По суті це була перша наукова революція, пов'язана з іменами Леонардо Да Вінчі, Г. Галілея, Й. Кеплера, М.В. Ломоносова, П. Лапласа та інших видатних учених.

Слід зазначити, що в цей період поряд із спостереженнями широко застосовується експеримент, котрий значно розширив пізнавальну силу науки (Г. Галілей і Ф. Бекон є початківцями і засновниками сучасної експериментальної науки).

У XV— XVIII ст. наука починає перетворюватись у реальну базу світогляду. Вирішальна роль у формуванні наукового світо-гляду належить механіці, в рамках якої здійснюється пізнання не тільки фізичних і хімічних, а й біологічних явищ.

У середині XVIII ст. учені висловили ідею про всезагальний взаємозв'язок явищ і процесів, що проходять у реальному світі. Ці ідеї вперше висловив Р. Декарт, потім розвинули Ломоносов (закон кінематичної теорії матерії, ідея розвитку Землі), І. Кант, К. Вольф.

Промислова революція кінця XVIII ст. — початку XIX ст. — винахід Д. Уаттом парової машини, яка перетворювала теплову енергію в механічну, стали могутнім стимулом подальшого роз-витку науки. Фізики відкрили електричний струм і явище елек-тромагнітної індукції (представниками науки були А. Вольт, В. Петров, Г. Деві, А. Ампер, М. Фарадей та інші), успішно роз-роблялась хвильова теорія світла (Т. Юнг, О. Френель). До того часу належить також формування біології як науки про закони життя і розвитку живих організмів, порівняльної анатомії, мор-фології, палеонтології. Нагромадження фундаментальних резуль-татів з питань дослідження живої і неживої природи сприяло ство-ренню умов для великих відкриттів XIX століття, які, в свою чер-гу, стимулювали швидкий розвиток усіх природничих наук. Це закон збереження і перетворення енергії, відкритий Й.-Р. Майє- ром, Г. Гельмгольцем, Дж. Джоулем, який є основним законом природознавства, що виражає єдність всіх фізичних форм руху матерії; це клітинна теорія, розроблена Т. Шванном і М. Шлейде- ном, які довели єдність всіх складних організмів; це еволюційне вчення Ч. Дарвіна, який доказав єдність видів рослин і тварин, їх природне походження і розвиток.

Такий великий стрибок у розвитку науки сприяв подаль-шому процесу її диференціації.

Великим науковим досягненням XIX ст. є відкриття Д. Мен-делєєвим періодичного закону хімічних елементів, який і довів наявність внутрішнього зв'язку між речовинами. Величезне зна-чення мали відкриття неевклідової геометрії (М. Лобачевський) і законів електромагнітного поля (Дж. Максвелл), електромагніт-них хвиль і тиску світла. Ці відкриття були принциповими для природознавства і викликали в ньому глибокі зрушення.

Революційні процеси в науці, що пройшли в XVI — XIX сто-літтях, привели до корінної зміни поглядів на навколишній світ. Перший етап революції (середина XVII—кінець XVIII ст.) дозволив виявити, що за видимістю явищ існує дійсність, яку наука має вив-чати. Саме з цього часу природознавство практично стає наукою, опирається на поняття і пояснення цих спостережень. Революційна ідея розвитку і всезагального зв'язку природи характеризує другий етап революції в науці (кінець XVIII ст. — кінець XIX ст.).

Наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. революція в приро-дознавстві вступила в нову, специфічну стадію, фізика пересту-пила поріг мікросвіту, був відкритий електрон, закладені основи квантової механіки (М.Планк, 1900 р.). Було встановлено, що за-кони мікросвіту істотно відрізняються від законів класичної ме-ханіки, а в природі взагалі немає «останніх» будь-яких малих ве-личин.

Електрон, так само невичерпаний, як і атом, природа без-кінечна.

У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризується досить високими темпами. На основі досягнень математики, фізи-ки, хімії, біології та інших наук одержали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, кібернетика, біокібернетика, біоніка тощо.

У середині XX ст. розпочалася науково-технічна революція, яка являє собою корінне, якісне перетворення продуктивних сил. У цей період провідну роль посідає наука щодо техніки і вироб-ництва. На основі багатьох наукових результатів упроваджено ряд технічних рішень.

Нині наука розвивається втрьох напрямах: мікросвіт — ви-рішення проблеми на рівні елементарних частин і атомних струк-тур; мегасвіт—вивчення Всесвіту, починаючи з сонячної системи до сфер позагалактичного простору; макросвіт — вивчення функцій вищих структур живої матерії.

Наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. для науки властиві такі особливості:—

Диференціація і інтеграція науки. Це складний діалек-тичний процес, характерний для всього процесу розвитку науки. Диференціація науки є об'єктивною, оскільки через кожних 5— 10 років подвоюються наукові дисципліни. Диференціація знань обумовлена практично невичерпним об'єктом пізнання, потре-бами практики і розвитку самої науки.

Також об'єктивна інтеграція науки, що відображає взаємоз-в'язок і взаємообумовленість наукових знань, посилене проник-нення одних наук в інші. Диференціація і інтеграція науки чітко простежується на процесі переходу сучасної науки від предметної до проблемної орієнтації при вирішенні великих комплексних теоретичних і практичних питань. З одного боку, проходить про-цес диференціації наук (виділення нових наук), а з іншого — їх інтеграція, що дозволяє комплексно вирішувати проблеми. Так, проблема охорони природи розв'язується об'єднаними зусилля-ми технічних наук, біології, наук про Землю, медицини, економі-ки, менеджменту, математики та інших.

— Прискорений розвиток природознавчих наук. Природо-знавчі науки, вивчаючи базові структури природи, закономірності їх взаємодії та управління, є фундаментом науки в цілому і