Г. В. Додонова

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Процес накопичення та розповсюдження знань виконує прогресивну роль в історії людства. Наукова інтелігенція є носієм прогресивної функції, виступає як активний учасник суспільного життя країни і рушійною силою культурно-освітніх перетворень, що служать руху суспільства вперед.

Питання загальної історії інтелігенції й української інтелігенції зокрема, висвітлені в праці В. Лєйкіної-Свірської, в колективній праці "Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.)". Деякі відомості про участь професорсько-викладацького корпусу в просвітницькій, культурній діяльності надано в узагальнюючих історичних працях, присвячених історії Київського, Харківського та Одеського університетів. Але окремого дослідження, присвяченого вивченню питання культурно-просвітницької діяльності саме наукової інтелігенції не має. Фактичний матеріал стосовно участі і внеску деяких представників наукової інтелігенції в розвиток культурно-освітніх установ знаходиться в архівних фондах Державного архіву м. Києва (Ф. 16. Київський університет), Центрального державного історичного архіву в м. Києві (Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора), Музею історії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також в працях, які присвячені окремим особистостям (Войцехівська І., Добровольский В., Жемеров О., Селіверстов О., Михальченко С., Побірченко Н., Франчук В., Щербань Т.).

Метою статті є висвітлення участі науково-педагогічних працівників Київського, Харківського й Новоросійського університетів в культурно-просвітницькому процесі України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Одним з перших культурно-просвітницьких починань української інтелігенції була організація недільних шкіл. Восени 1859 р. було відкрито дві перші школи для незаможних. У 1860 р. у ряді недільних шкіл заняття проводилися українською мовою. Тоді ж ад'юнкт Харківського університету О.О. Потебня створив українських буквар для недільних шкіл, який, проте, вдалося видати лише в 1899 р. [1, с. 48].

Передові професори і студенти Університету св. Володимира проводили значну культурно- просвітницьку роботу серед населення Києва. Наприклад, вечорами в університеті читались провідними вченими безплатні публічні лекції з різних галузей науки, які охоче відвідувались жителями міста "...в университете св. Владимира с 1 ноября 1864 г. по 1 мая 1865 г., читаются бесплатно, для всех состояний, публичные лекции: практической механики - ординарным профессором Рахманиновым по средам от 6 до 8 часов вечера в находящемся в здании университета механическом кабинете; и технологии - экстраординарным профессором Чугаевичем по вторникам от 6 до 8 часов вечера в технологической лаборатории." [2, с. 2]. "Публічні лекції, - пізніше згадував один з вихованців Київського університету, - мали повний і заслужений успіх, і за читання їх не можна не висловити великої подяки професорам нашого університету; не можна не дякувати їх за те світло і інтерес до науки, які вони вносили в інтелігентське громадське середовище, що так жадібно у той час цікавилось науковими питаннями з предметів природознавства..." [3, с. 55]. Крім безплатних, читались і платні публічні лекції. Виручені за них кошти передавались на допомогу голодуючим, незабезпеченим студентам, на навчальні заклади тощо.

Читання публічних лекцій були поширені також в Харківському і Новоросійському університетах. В 60-80-х рр. ХІХ ст. у Харкові було поширено читання публічних лекцій з історії, літератури, природознавчого напряму, кошти від яких шли на користь товариства розповсюдження грамотності. При Новоросійському університеті щорічно читалося по-декілька узагальнюючих публічних курсів з історії, історії літератури, фізики та ін. В 1873 р. читались лекції на користь голодуючих Самарської губернії, в 1875-1876 рр. - на користь населення Герцеговини. За період з 1866 по 1890 рр. більше 50 викладачів університету прийняли участь в цих читаннях [4, с. 206; 5, с. 213].

Різноманітною культурно-освітньою діяльністю займалась інтелігенція, в тому числі й наукова, об'єднана у товариства письменності. Перші з них в Україні виникли у Харкові (1869 р.) і Києві (1882 р.). Найбільшим в Україні було Харківське товариство письменності, яке тривалий час очолював відомий історик, професор Д.І. Багалій. У товаристві активно працювали професори Харківських вузів А.І. Кирпичников, Д.Н. Овсянико-Куликовський, В.Я. Данилевський, А.М. Краснов [1, с. 49-50].

Передові професори Новоросійського університету виступали ініціаторами створення при університеті різних наукових і освітніх товариств. Серйозну наукову та популяризаторську роботу вело "Товариство природознавців", засноване в 1870 р. Товариство влаштовувало публічні лекції, популяризуючи досягнення природничих наук. Ці лекції, як згадує С. Чудновський, "відвідували особи обох статей, всіх верств суспільства, особливо ж приваблювали надзвичайно талановиті лекції Мечникова і Сєченова..." [6, с. 32].

У Києві з 1882 р. плідно працювала Комісія народних читань. Професор Університету св. Володимира Н.А. Хржонщевський протягом 15 років (1882-1897) очолював комісію загальноосвітніх народних читань і комісією медичних народних читань, створену ним при Товаристві київських лікарів. Для читання обиралися теми релігійного, морального, гігієнічного, природознавчого, історичного змісту, а також з російської історії, о видатних діячах культури; статті й твори російських письменників, які проходили сувору цензуру. Сам Н. Хржонщевський говорив про народні читання наступне: "...в настоящее время чтения, заслуживающие действительно названия народных чтений, так как слушателями является не публика гуляющая по Крещатику и требующая при каждом чтении музыки и пения, а рабочий и ремесленный неграмотный и малограмотный простой народ, внимательно слушающий чтения без музыки и пения..." [7, с. 19-20]. У діяльності комісії, реорганізованій у 1902 р.