ботаніки Харківського університету В. М. Арнольді. На них було два факультети - фізико- математичний (з відділеннями природничим і математичним) та історико-філологічний (з відділеннями історичним і філологічним). На курсах працювали професори університету В.П. Воробйов, О.М. Нікольський, Д.Н. Соболєв, Т.П. Кравець, Д.А. Рожанський, Л.В. Рейнгард та інші харківські педагоги-вчені [12, с. 18; 13, без нумерації сторінок].

Безумовно, вищі жіночі курси відіграли позитивну роль в історії розвитку вищої жіночої освіти.

Представники наукової інтелігенції університетів надавали допомогу й середній школі, сприяла поліпшенню її навчально-виховної роботи. У 1863-1864 рр. при Університеті св. Володимира було проведено два з' їзди викладачів російської мови і літератури. Викладачі університету надавали допомогу школі під час переводних і випускних екзаменів у гімназіях. Допомога проявлялась і в підготовці науково-педагогічними працівниками деяких підручників для середніх навчальних закладів. Під безпосереднім наглядом і керівництвом з боку професури університету перебувала створена в 1871 р. в Києві колегія Павла Галагана - закритий середній навчальний заклад [3, с. 57]. А професор Харківського університету Н.Д. Борисяк у 1864 р., наприклад, під час відрядження до Новочеркаська (виконуючи обов' язки депутата навчального округу) привів у порядок гімназичний мінералогічний кабінет [5, с. 215]. У 1904 р., коли в Києві відкрилася музично-драматична школа М.В. Лисенка, професор В.М. Перетц викладав там історію європейського театру і драми. До закриття школи в 1907 р. він допомагав керівникові драматичного відділення М.М. Старицькій в організації і проведенні вистав, був членом екзаменаційної комісії, виконував обов'язки театрального рецензента [9, с. 71].

Науково-педагогічні працівники університетів брали активну участь у створені нових вищих навчальних закладів. У Києві в 1898 р. був відкритий другий великий вищий навчальний заклад - політехнічний інститут. Активну участь у його заснуванні взяли професори університету М. А. Бунге,

М. Реформатський, Г. Г. Де-Метц та ряд інших. Деякі з них потім вели науково-педагогічну роботу в інституті [3, с. 71].

За ініціативою професора М.В. Довнар-Запольського в 1906 р. у Києві були відкриті Вищі комерційні курси. В 1908 р. курси були перетворені в комерційний інститут. Директором його весь час був Довнар-Запольський, педагогічну роботу в інституті вели, в основному, професори університету і політехнічного інституту (Д.О. Граве, К.Г. Воблий, Б.М. Делоне, К.Г. Дементьєв та ін.) [14, с. 164].

На початку ХХ ст. з' явилася нова форма культурно-освітньої діяльності - робітничі університети. Перший такий університет виник у Харкові на основі вечірніх курсів для робітників, що діяли з 1900 р. Зусиллями професорів і викладачів Харківського університету й технологічного інституту на чолі з професором А.М. Красновим звичайні вечірні курси перетворилися на великий заклад з чотирирічним строком навчання й викладанням на рівні вищої школи. Очоливши їх, А. Краснов залучив до читання лекцій найкращі наукові сили міста. У робітничому університеті працювали, переважно безплатно, 52 викладачів - учителі гімназій, викладачі вузів міста, професори А.С. Лебедєв, А.С. Бріо, І.П. Осипов, В.Я. Данилевський, А.П. Шишков. Андрій Миколайович Краснов щовечора, після роботи в Харківському університеті, приходив на курси, і коли хтось з викладачів не з'являвся, замінював їх, виступаючи експромтом з лекціями географічного, геоботанічного та філософського змісту [1, с. 52; 15, с. 52].

Іншими заходами для підвищення культурного рівня населення країни та популяризації наукових знань було створення невеликих осередків культури й надання можливості різним верствам їх відвідувати. Так, наприклад, незадовго до захисту докторської дисертації до О.О. Потебні звернувся історико-філологічний факультет Харківського університету з проханням взяти на себе завідування музеєм образотворчих мистецтв. Любов до рідного університету і міста, розуміння їх інтересів спонукали О.О Потебню погодитися на цю пропозицію. Без усякої матеріальної винагороди зайнявся він справою, далекою від його наукових інтересів. За кілька років музей мав вигляд справжнього храму мистецтв, одним з найкращих осередків культури і не тільки університетського масштабу [16, с. 105].

У 1843 р. була заснована Київська археографічна комісія. В її роботі активну участь брали професори Університету св. Володимира. Опубліковані комісією документи і матеріали були цінним джерелом для вивчення історії України. У другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. Київська археографічна комісія видала вісім частин, по кілька томів в кожній, свого знаменитого "Архива Юго- Западной России", що містив важливі документи XVI-XVIII ст.". Крім того, був опублікований ряд інших матеріалів, які користувались широкою науковою популярністю [3, с. 53].

У 1879 р. в Харківський університет був перевезений архів Малоросійської колегії, який складався з 30 тис. справ XVII та XVIII ст. Активну участь в даному процесі приймали професори П.С. Єфименко і О. О. Потебня, які з часом і розібрали його та зробили опис. Під назвою Історичного архіву він склав цінний здобуток університету і міста [5, с. 216].

У 1904 р. група викладачів Університету св. Володимира (В.Б. Антонович, В.М. Перетц, 1.1. Лучицький, М.В. Довнар-Запольський, В.С. Іконников) порушила питання про організацію

Київського Центрального архіву. У цьому ж році була створена комісія для розбирання та вивчення архівних матеріалів, до якої ввійшли викладачі історико-філологічного факультету, а головою її став В.С. Іконников [17, с. 63].

Велике значення в розповсюдженні знань про історію, етнографію, літературу, суспільствознавство, політекономію мала періодика. Журнал "Киевская старина" видавався в Києві у 1882-1906 рр., серед