Уся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, дипломи тощо), яка поширюється через державні організації, видається державною мовою (Ст. 8).

Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, обов'язково повинні мати анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути лише видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців (Ст. 23).

У справі забезпечення пріоритетності української мови як мови державної, держава використовує також економічні важелі, підтримуючи ті видавництва та книготорговельні підприємства, які випускають або розповсюджують не менше 50 відсотків продукції державною мовою " шляхом надання пільг щодо сплати податків та зборів (Сг. 6).

Однак варто зазначити, що окремі закони у цій важливій справі послаблюють вимоги. Якщо за попереднім Законом України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року однією з умов прийняття до громадянства України було визначено "володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування" (Ст. 16), то новий Закон від 18 січня 2001 року не тільки не підвищує вимоги щодо знання державної мови, що сприяло б піднесенню її міжнародного престижу, а навіть певною мірою полегшує цей порядок, передбачивши, що альтернативою володінню державною мовою є "и розуміння в обсязі, достатньому для спілкування" (Ст. 9).

У Законах України "Про інформацію", "Про рекламу", "Про освіту", "Про вищу освіту" регламентація мовних питань обмежується посиланням на чинне законодавство України про мови, тобто на все той же застарілий Закон "Про мови в Українській РСР". У сфері освіти Ст. 25 цього Закону затверджує, що "вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян Української РСР". Республіканські та місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють усім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею.

В Україні виховання в дитячих дошкільних установах, навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах, в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах ведеться українською мовою. У місцях компактного проживання громадян інших національностей можуть створюватись дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи та інші заклади, навчальна і виховна робота в яких ведеться їхньою національною або іншою мовою (Сг. 26, 27, 28).

Безсумнівно, вищезазначених правових норм недостатньо, щоб вирішити одне з найскладніших в Україні - мовне питання. Втім, певні позитивні зрушення у цьому напрямку все ж таки відбуваються. Прикладом розуміння носіями державної влади значення української мови як важливого чинника національного державотворення може слугувати здійснення на рівні вищих органів влади низки заходів, покликаних сприяти виробленню результативної мовної політики української держави.

Зокрема, 12 березня 2003 року відбулися парламентські слухання "Про функціонування української мови в Україні", і 22травня було ухвалено відповідної назви рекомендації [5]. Щонайперше учасники слухань схарактеризували сучасну мовну ситуацію, окресливши її негативні ознаки:

українська мова як державна мова не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя, навпаки, відбувається процес звуження сфери її застосування;

лише задекларованості державного статусу української мови недостатньо для її повноцінного та безповоротного утвердження, необхідне вдосконалення мовного законодавства і забезпечення механізмів його реалізації;

мовне питання в Україні часто перетворюється на дестабілізуючий чинник, що спричиняє соціальну напругу, породжує сепаратистські настрої, гальмує процес творення демократичної, правової держави та ставить під загрозу суверенітет і державне самовизначення України.

У Рекомендаціях парламентських слухань підкреслено необхідність послідовного і виваженого підходу до вирішення мовних проблем, недопущення на цьому підґрунті політичних спекуляцій і міжетнічних конфліктів. Наголошується, що застосування мов у державі має стати чинником єднання, а не розбрату.

Учасники парламентських слухань рекомендували Президенту України створити центральний орган виконавчої влади з питань мовної політики і - з цих же питань - консультативно-дорадчу раду при Президентові України. Нагадаємо, що Раду з питань мовної політики було ліквідовано Указом Президента України "Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших органів" від 09 лютого 2002 року, а вже рік потому виникло усвідомлення необхідності відновлення функціонування цього органу.

Кабінету Міністрів України було рекомендовано розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект загальнодержавної Програми розвитку, функціонування та дослідження української мови на 2004 - 2010 роки та проект Концепції державної мовної політики України.

На сьогодні ці завдання виконані. Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 роки затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року [4].

Програма акцентує увагу на тому, що "мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу." Саме українській мові відводить дана Програма провідну роль у процесі державотворення на поточному етапі, а у майбутньому - консолідуючу роль у становленні громадянського суспільства.

Тому метою Програми визначено "створення належних умов для розвитку і розширення сфери функціонування української мови, виховання шанобливого ставлення до неї, формування патріотизму у громадян України" [4, с.2].

Серед першочергових заходів у Програмі значиться "розроблення проекту Концепції державної мовної політики". На сьогодні даний проект вже підготовлено Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права [3]. Проект Концепції визначає основні напрями