формування і реалізації мовної політики, організаційні й правові механізми вирішення існуючих у цій галузі проблем та намічає етапи їх реалізації. Положення Концепції мають стати основою для удосконалення чинного та розробки нового законодавства у сфері застосування мов в Україні. Здійснення Концепції відбуватиметься строго на основі Ст. 10 Конституції України.
Змістові домінанти Концепції такі:
"Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови."
"В умовах існуючої в Україні мовної ситуації, деформованої на користь російської мови, надання останній статусу державної (офіційної) ... увічнило б триваючий процес русифікації України. Нинішній мовний розвиток в Україні і без надання російській мові статусу державної є потенційно небезпечним для майбутнього української мови, а відповідно для майбутнього української нації і державної незалежності України."
"Оскільки процес витіснення української мови є керованим і набув системного характеру, українська держава має діяти також системно, вживаючи рішучих заходів підтримки української мови як мови титульної нації і державної мови. Такі заходи не спрямовані проти мовних прав осіб, що належать до національних меншин, а є лише засобом утвердити українську мову, захистити мовні права українців і зберегти Україну як незалежну державу із своїм самобутнім обличчям."
Українська громадськість має можливість взяти участь в обговоренні проекту Концепції у мережі Інтернет, надіславши відповідні міркування і пропозиції з цього приводу на адресу kzum@ukr.net.
Виконано також заплановане Програмою завдання з розроблення і введення в дію Українського лінгвістичного порталу в мережі Інтернет - тут можна отримати відомості про проведення наукових конференцій, про новинки літератури з фаху тощо.
Серед програмних заходів є й таке, що стосується поглиблення знань з української мови державних службовців та використання ними української мови у процесі виконання своїх посадових обов'язків. До речі, зазначимо, що акти у цій сфері, керовані Кабінетом Міністрів України, вже здійснювалися у 1998 - 1999 роках [17, 167], але, вочевидь, їх виявилось недостатньо для досягнення поставленої мети.
У чинній Програмі за сім років її реалізації фінансування даного заходу передбачено у розмірі 270 тис. грн. Це дійсно щось парадоксальне, адже Ст. 6. Закону "Про мови в Українській РСР" встановлює, що володіння українською і російською мовами в обсязі, необхідному для виконання посадових функцій є обов'язком службової особи державних органів, установ і організацій. Щоправда, незнання громадянином мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу, але у такому разі вже після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Ця норма була прийнята у колоніальній радянській державі, й чи не дивно, що у сучасній незалежній Україні процес вивчення державними службовцями державної мови має фінансуватися з державного бюджету?
Доцільною була і вимога парламентських слухань - щодо поповнення законодавства правовою нормою про обов'язковість володіння державною мовою громадянами, які належать до національних меншин і постійно проживають в Україні. Це не суперечило б Ст. 2. Закону України "Про національні меншини в Україні" від 25.06.1992 p., згідно з якою "громадяни України всіх національностей зобов'язані... поважати мови... українського народу та всіх національних меншин", а також Ст. 2 Закону "Про мови в Українській РСР", яка зобов'язує республіканські й місцеві державні органи й інші організації дбати про створення всім громадянам необхідних умов "для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею". На жаль, у цьому аспекті законодавство залишилося без змін.
Програма розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 pp. містить також положення, які поки ще не отримали практичної реалізації. Зокрема - це:
підготовка пропозицій стосовно внесення змін до законів, у тому числі й щодо установлення відповідальності за порушення законодавства про мови;
запровадження на радіо і телебаченні циклу постійних передач "Державна мова", "Традиції, звичаї та побут українського народу"
видання журналу "Українська мова у вищій школі".
Хоча останні два заходи планувалося здійснити вже у 2004 році, на сьогодні таких програм і журналу нами не виявлено.
У Рекомендаціях парламентських слухань "Про функціонування української мови" було зазначено, що починаючи з 2004 року мають збільшитися асигнування на розвиток та дослідження української мови, а також на реалізацію додаткових заходів щодо розширення сфери її функціонування як мови державної.
Це положення знайшло відображення у Законах України "Про державний бюджет України". Якщо у бюджеті 2003 року на фінансування комплексних заходів з всебічного розвитку української мови було закладено 10 млн. грн., то у 2004 році видатки за цією статтею зросли до 20 млн. грн., а у 2005 р. на забезпечення розвитку та застосування української мови передбачалося витратити вже ЗО млн. грн. У 2006 році асигнування за цією статтею були на рівні 20 млн. грн., ще 9 млн. складала субвенція з державного бюджету міському бюджету м. Севастополя на розвиток української культури і забезпечення функціонування української мови у всіх сферах громадського життя міста. Як не дивно, але у 2007 році розмір асигнувань зменшується до 21 млн. грн.
Однак, виходячи з реалій поточної мовної ситуації, не можна уникнути висновку, що, витративши протягом п'яти років 110 млн. грн., українська держава так і не спромоглася забезпечити належного розуміння суспільством важливості функціонування в Україні саме української мови як мови державної, і остаточно зняти з порядку
