Г. А. Гарбар

СФЕРА ГОСТИННОСТІ м. МИКОЛАЄВА В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ЗАКЛАДИ ХАРЧУВАННЯ

Просліджуючи еволюцію закладів харчування, можна дізнатися не лише про характер харчування певного суспільства у певний історичний період, але й про властивий йому рівень культури гостинності, адже послуги харчування завжди були поряд із послугами тимчасового розміщення, головними елементами відповідної інфраструктури.

Дослідження цього питання у сучасній вітчизняній історичній науці можна вважати явно недостатніми, оскільки воно є побічним у тих працях, що присвячені історії мандрівництва, туризму та готельної справи в Україні, зокрема, таких як "Історія туризму в Україні" В. Сидоренко і Т. Дьорової, яка вийшла друком у Києві 2002 р. Особливо це стосується закладів харчування в містах країни, котрі мають не таку давню історію вивчення, як, наприклад, Київ чи Львів. Це цілком може бути віднесено до м. Миколаєва, еволюція подібних закладів у якому ще потребує свого дослідження.

Хоча б частково заповнити цю прогалину і має на меті стаття, що пропонується.

Особливий статус закритого міста Миколаїв мав не тільки за радянських часів, а й у ХІХ столітті, що стримувало розвиток сфери гостинності. Проте перша відміна цього статусу при військовому губернаторі м. Миколаєва адміралі Б. О. Глазенапі надала потужний поштовх розвиткові відповідної інфраструктури, зокрема закладам харчування, які є невід'ємною складовою цієї сфери. 26 квітня на посаді військового губернатора м. Миколаєва Б. Глазенапа змінив адмірал М. А. Аркас, який невдовзі - 17 липня 1871 р. - видає Наказ № 1985. Цей наказ дає можливість сформувати уявлення щодо стану закладів харчування, якими могли користуватися приїжджі (разом із місцевими мешканцями). У документі йшлося (мова і орфографія оригіналу):

„До сведения моего, между прочим, дошло, что существующие в нашем городе: гостинницы, ресторации, трактирные заведения, харчевни, постоялые дворы и другого рода подобных им заведения, содержатся в таком дурном состоянии, что не только не приставляют никаких удобств посетителям и остнавливающимся в некоторых из них проезжающим, но напротив того, служат вредом для народного здравия, не говоря уж о том, что дворы сих заведений загромождены кучами навоза и других нечистот..." [1, арк. 2].

У Державному архіві Миколаївської області зберігся документ, який дає хоча б часткове (оскільки у ньому йдеться лише про частину території міста) уявлення про кількість закладів цієї сфери, їх власників і місце розташування. Це „Ведомость гостинниц, трактиров, харчевен, постоялых дворов и других заведений, находящихся в Одесской части г. Николаева" (Дата, коли був складений цей документ, відсутня, проте можна стверджувати, що він був написаний до 1882 р., оскільки вул. Молдаванська, назва якої кілька разів зустрічається в ньому, у зазначеному році була перейменована на вул. Глазенапівську).

Згідно з „Ведомостью..." в Одеській частині м. Миколаєва були розташовані наступні заклади харчування: п'ять чайних „заведений", одна харчевня, десять булочних „заведений", одне ковбасне, один кафе-ресторан.

З п'яти чайних „заведений" два належало купцям, два - міщанам і одне - селянину: чайне „заведение" купця Андрія Єгорова на вул. Херсонській, № 44,

чайне „заведение" купця Тимофія Антонова теж на вул. Херсонській і навіть поряд з попереднім - під № 40;

чайне „заведение" міщанина Степана Курбацького на вул. Молдаванській, № 30; чайна міщанина Рафаїла Купермана теж на вул. Молдаванській, № 31; чайна селянина Василя Горячева на Молдаванській, № 33.

Всі ці - за єдиним винятком - чайні були розташовані у власних домівках їх господарів. Виняток становила лише чайна міщанина С. Курбацького, яка, очевидно, на умовах оренди розташовувалася „у домі вдови козака Волторністової".

У „Ведомостях..." фігурує лише одна харчевня - „отставного денщика" Василя Петрова, який утримував її у домівці міщанина Григорія Рогозина за адресою вул. Соборна, № 39.

Далі йшли десять булочних „заведений", два з яких належало іноземцям, одне - турецькому підданому (чомусь у „Ведомостях..." він відокремлений від інших іноземців), чотири - міщанам, два - селянам, одне - унтер-офіцеру:

по вул. Соборній, № 5, у власному домі утримував булочну іноземець Вальтер; по вул. Рождественській, № 8, також у власному домі утримував булочну іноземець Фішер; булочна міщанина Степана Степанова розміщувалася по тій же вулиці, № 25, але у домі чиновника Петрова. Цьому ж міщанину належала ще одна булочна по вул. Херсонській, № 42, в домі купчихи Воронової;

міщанин Родіон Суботін мав булочну по вул. Бульварній, № 11, у власному домі; інший міщанин Михайло Таршинов теж мав булочну по вул. Бульварній, але за № 10 у домі вдови колежського асесора Попової;

селянину Григорію Загряжському належала булочна по вул. Молдаванській № 7, але розміщувалася вона у домі купця Семена Аго;

інший селянин Іван Бобков утримував булочну по вул. Велика Морська, № 30, у домі колоніста Павла Бишефа;

по вул. Рибній, № 25, у домі купчихи Лошкарьової розміщувалася булочна, що належала унтер- офіцерові Єгору Петрову;

і, нарешті, ще одне булочна - по вул. Херсонській, № 38, належала турецькому підданому Олександрові Члану, але тримав він свою булочну у домі міщанки Романової.

Одне „колбасное заведение", що належало рядовому Олександру Красовському, розташовувалося по вул. Нікольській № 35 в домі спадкоємців купця Пластина (прізвище не зовсім розбірливо. - Г. Г.).

Єдиний кафе-ресторан міщанина Михайла Полякова розташовувався по вул.