Не зважаючи на те, що документ має в цілому статистичний характер, з нього, однак, можна отримати деякі свідоцтва й щодо якісного стану сфери гостинності, адже у документі є примітки, які очевидно зроблені автором документа - „и. д. („исполняющий должность". - Г. Г.) пристава", прізвище якого, на жаль, написано нерозбірливо, оскільки є власним розписом.

Так, проти номера 4 - „чайного заведения", що належить Курбацькому, помітка „Посуда в грязном виде". Аналогічна помітка проти запису „чайного заведения" Рафаїла Купермана.

Про подальше зростання кількості і якості закладів сфери гостинності у м. Миколаєві дізнаємося з такого документа, як «Раскладка трактирного в доходъ города сбора на 1904 год, опеределенного Городской Думой в заседание ея 19 октября 1903 года, с заведений трактирного промысла производящих торговлю водочными изделиями и отнесенных к первой группе» [3]. Трактирний дохід відносився до місцевих податків і визначався „Положенням про трактирний промисел", від 8 червня 1893 року [4, арк. 1].

У відповідності до ст. 25 і 43 Положення „заведения трактирного промысла" поділялися на п'ять груп, для кожної з яких Міською Думою визначався розмір збору. Основою для цього був такий показник, як продаж горілчаних виробів та його різновиди.

У „Раскладке трактирного в доходъ города сбора на 1904 год, опеределенного Городской Думой в заседание ея 19 октября 1903 года, с заведений трактирного промысла производящих торговлю водочными изделиями и отнесенных к первой группе» фігурує двадцять закладів трактирного промислу, віднесених до першої групи, які були представлені готелями, трактирами і буфетами.

При цьому трактирних установ, віднесених до першої групи, нараховувалося шість. Це:

Трактир по Першій Слобідській вулиці, № 97, який належав жінці - Христині Андріївні Джилович. Сума, яка визначалася для збору з нього, дорівнювала 250 рублям щорічно.

Трактир по вул. Соборній, № 40. Власницею його була також жінка - Тетяна Дмитрівна Кириліна. Розмір збору 275 руб.

Трактиром по вул. Соборній, № 52/54, володів Семен Микитович Лазарєв. А сплачував він трактирний збір у розмірі 325 руб. на рік.

По Соборній же вулиці, № 26 тримав трактир Михайло Миколайович Зленко. Він сплачував збір у розмірі 450 руб.

Найбільший збір з цієї категорії установ сплачував Іван Іванович Волторністов, який був власником трактиру, розташованого на розі вулиць Глазенапівській і Херсонської, № 30. Сума збору дорівнювала 508 руб.

Шостий - трактир по вул. Ні кольській, № 33, власником якого був Олександр Бертольдович Вітке. Сума збору з нього становила 300 рублів на рік.

Далі йдуть буфети, яких згідно з документом нараховується десять.

Серед них буфет, власником якого був Йосиф Семенович Барбе, якому належав „Готель Барбе". Буфет був розташований на дачі власника і так і фігурував у запису „Буфет на дачі Барбе". Сума збору з нього встановлювалася у 130 руб. річних.

„Буфет на Бульварі" належав Анастасію Костянтиновичу Папакоста. Очевидно цей буфет приносив непоганий дохід, оскільки сума збору з нього визначалася у розмірі 400 руб на рік.

„Буфет на Поповій балці", власником якого був Олександр Миколайович Панченко, мав менший дохід, оскільки збір з нього дорівнював 199 рублям щорічно.

Буфет на вул. Пограничній, №42, належав Никифору Кіндратовичу Кіндратієву, який сплачував збір у 250 руб.

Далі фігурують „Буфети на Вокзалі", що належали Якову Івановичу Госту. Він сплачував збір у 300 руб. на рік.

Найбільш „потужним", виходячи з розміру встановленого збору, був буфет на Спаській вулиці, №38, що належав Миколаївському міському зібранню. Цей буфет обкладався збором у розмірі 500 рублів.

„Найбіднішим" виявився буфет, що фігурує у документі під записом „В дальніх пісках". Власником його був Генріх Карлович Циглер, який сплачував збір лише у 100 рублів.

Ще один буфет - на розі вулиць Глазенапівської і Херсонської, № 23, мав корпоративного власника - Миколаївське зібрання техніків і майстрових. Розмір збору з нього дорівнював 199 рублям на рік.

Буфети при театрі належали двом власникам: Анастасію Костянтиновичу Папакоста, який володів і „Буфетом на Бульварі", і Дмитрію Карастильову. Збір з буфету встановлювався у розмірі 199 руб. на рік.

Останній буфет належав жінці - Катерині Ільінічні Вижилєвській. Буфет розташовувався по вул. Тавріческій, № 35. Схоже, що він приносив непогані прибутки, адже власниця сплачувала збір у розмірі 415 руб. щорічно.

Документ закінчувався наступним чином (мова оригіналу): „По сей раскладке, в присутствии Члена Управы М. А. Максимова и под его председательством произвели настоящую раскладку, по постановлению большинства голосов.

«При этом, на случай какое-либо заведение трактирного промысла из числа внесенных в сию раскладку не откроется владельцем, либо не будет разрешено к открытию по распоряжению администрации или Городской Управы, мы обязываемся образующийся недобор трактирного сбора принять на свой счет в процентном отношении, падающем на каждого из нас по сумме раскладки».

Далі йшли підписи: члена управи Мих. Максимова и «содержателей заведений трактирного промысла»: І. Франкова, І. Барбе, М. Барцева, М. Кондратьєва, О. Панченка, Мих. Зленка, Генріха Циглера. Два підписи нерозбірливо [5, арк. 5].

Таким чином, якщо за період з середини до початку 80-х рр. ХІХ ст. у м. Миколаєві налічується один кафе-ресторан, одна харчевня і п'ять чайних, то за аналогічний термін - з початку 80-х до початку ХХ століття - з'являються десять буфетів і шість трактирних установ.

Наступний документ