Неспроможність сільської ради оперативно вирішити актуальні питання спонукала її перекладати ці проблеми на розгляд сільських сходів, земгромад: "всі питання: скидки, накидки, наділення частково земельними наділами .сільрада виносить просто на схід, який впродовж 5-6 годин вирішує їх" [2.-С.20].

З початком запровадження надзвичайних заходів земельні громади вперто чинили опір державному насиллю. Сільські сходи, членами яких були всі повноправні члени землегромад, гуртували селян до активного спротиву проти владного свавілля (примусові хлібозаготівлі, позики для індустріалізації, самообкладання, податки). З початку 1928 р. протест земельних громад проти насадження "надзвичайщини" поставив перед сталінським керівництвом завдання щодо їхньої ліквідації.

Селяни-власники, особливо ті, хто мав повноваження від громади очолити її, підбурювали інших противитися виконанню несправедливих примусових хлібозаготівель, цільових позик. У селі Козача Лопань заможний селянин без відома сільради скликав загальні збори селян, "користуючись тим, що він є головою земельної громади". На зборах він закликав голосувати проти самообкладання [11.-С.677].

Дослідження Полтавської організації КП(б)У, яке проводила комісія ЦК ВКП(б) в першій половині 1928 р., показало, що "сільради ще не стали організаторами громадського культурного життя села. Вся робота з господарського і культурного будівництва на селі здійснюється, головним чином, земгромадами. Авторитет земгромад серед селянства вищий, того часу як сільради виглядають в очах селянства тільки адміністративними органами. Постанова ВУЦВК про розширення прав сільрад і посилення їхньої керівної ролі над земельними громадами (жовтень, 1927 р.) в життя не втілюється. Трапляються випадки, коли правління земгромад виступають проти пропозицій сільських рад (хлібозаготівлі, кооперація і т.д.)" [12.-Арк.4]. Тобто земельні громади виступають захисниками прав сільських мешканців.

Земельна громада і сільський схід відігравали головну роль в організації громадського місцевого виробництва. Так тракторна колона ТОЗу ім. Шевченка в 1928 р. укладала договори на обробіток землі тракторами саме із земельними громадами [2.-С.4].

Відверто визнаний пріоритет земельних громад при вирішенні виробничих питань у порівнянні із сільською радою турбував офіційний владний Центр. Головна концепція радянського режиму стосовно інституту влади на селі полягала в тому, щоб сформувати такі підходи у взаєминах сільських рад і земельних громад, які сприяли б руйнації традиційної уяви селян щодо ролі й місця земельних громад і сільських сходів.

Протягом 1927-1928 років провадилися державні заходи, спрямовані на підпорядкування земельних громад сільським радам.

Х Всеукраїнський з'їзд рад в квітні 1927 р. ухвалив постанову "Про роботу Рад", яка мала на меті зміцнити позицію сільських рад. Постановою передбачалося надання сільським радам більшої самостійності та ширших прав у вирішенні питань місцевого життя, а також: "г) врегулювання взаємовідносин сільської ради як органів влади із земельними товариствами (землегромадами), як суспільно-господарськими об'єднаннями села на основі встановлення такого порядку, коли сільські ради мали б повну можливість керувати земельними товариствами;

д) цілковите позбавлення випадків підміни постанов сільської ради рішенням сільських сходів (загальних зборів громадян села), що спостерігалося в деяких місцях, і підсилення ролі сільської ради як єдиного повноправного органу радянської влади на селі" [13.-С.40].

20 жовтня 1927 р. ЦК ВКП(б) ухвалює "Директивні вказівки для вироблення союзного закону про землевпорядкування і землекористування". У розділі про земельні громади та їхні взаємини із сільрадами говорилось про необхідність надання права участі в сходах пролетарським і напівпролетарським мешканцям села. Питання взаємин сільрад і земельних громад розглядалося з точки зору закріплення за сільрадами керівної ролі та позбавлення права голосу на сільських сходах тих мешканців села, які втратили громадянські права [14.-С.377].

XV з'їзд ВКП(б) в резолюції "Про роботу на селі" доручив ЦК ВКП(б) "розробити питання про покращення взаємин між радами і земельними громадами під кутом зору забезпечення керівної ролі сільрад і відмови в праві голосу в земельних громадах (на сходах) особам, виключеним із списків виборців рад" [15.-С.69].

Початок "надзвичайщини" позначився тиском радянської влади на історичні права землегромади.

У жовтні 1928 р. доповідна записка відділу ЦК ВКП(б) щодо роботи на селі в Оргбюро відбила суть державної позиції щодо земельної громади - усунення її впливового авторитету на господарське життя села. Землегромада, зазначалося в документі, "стосовно матеріальних засобів" займає значно вигіднішу позицію щодо сільської ради. Зокрема бюджет українських земельних громад значно перевищує фінансове забезпечення сільрад, і, "що найголовніше, ці кошти витрачаються виключно на господарські потреби села". Сільська рада, позбавлена власного бюджету, "продовжує виступати як адміністративний орган, земельна громада виступає переважно як господарська організація. Звідси виникає своєрідне "двовладдя". Перед сільрадою ставилося завдання "забезпечити керівну роль" стосовно земельної громади та підпорядкувати сільський схід, оскільки вони залишалися "найавторитетнішими органами на селі". Наголошувалося на тому, що сходи збираються тільки з дозволу ради "чи її вповноваженого і відкриваються від імені ради її представником". Усі важливі рішення земельної громади затверджує сільрада, вона і "несе політичну відповідальність" за недотримання земельною громадою радянських законів. Документ визначав стратегію радянського режиму щодо подальшої долі земельних громад: "Усе більше охоплення сільрадою господарсько- культурної роботи на селі і розгортання масового виробничого кооперування призведуть. з часом до ліквідації самих земгромад, до заміни їх більш високими формами участі селянських мас у соціалістичному будівництві" [16.-С.435-441].

У 1930-1931 роках із розгортанням сталінської колективізації земельні громади були ліквідовані. 15 жовтня 1930 р. Політбюро ЦК ВКП(б) затверджує пропозицію Президії