Діапазон контролю радянського політичного режиму над селянським суспільством поширювався через існуючі політичні державні інститути українського села - партосередки, сільради, комнезами і т.п. Історіографією 1920-х років засвідчено функції цих органів в суспільстві: контролюючі, спрямовуючі, керуючі в чітко виражених законом і окресленими директивами формах існування [43-52; 53.-С.63-67; 54].

1920-і роки формують подвійну систему політичного контролю в суспільстві як з боку компартійних структур, так і з боку органів спецслужб ВЧК - ДПУ - ОДПУ. Про роль і місце останніх у здійсненні політконтролю в суспільстві оповідали виключно співробітники органів таємної поліції [55].

У 1920-і роки було опубліковано немало робіт, спеціально присвячених общині та місцевому радянському управлінню на селі. Ці роботи узагальнювали дослідження відповідної законодавчої бази, земельних відносин і практики радянського управління на місцях (див. роботи Г. Амфітеатрова, М. Владимирського, С. Здановича, І. Кожикова, А. Лужина, Г.С. Михайлова, А.П. Павлова, Є. Полюдова, М. Рєзунова, Д.С. Розенблюма, С. Чугунова та ін.) [56-65] і статті в газетах та журналах, які висвітлювали ті чи інші аспекти діяльності земгромад і місцевих органів влади на селі, що розглядали окремі питання повсякденного життя села [66; 67.-С.28].

Злам непу, а за ним впровадження надзвичайних заходів із примусовими хлібозаготівлями, індустріалізація промисловості за рахунок сільських заощаджень, зневажання людських прав селянина і оголошення сталінської "революції зверху" - всі ці прояви "надзвичайщини" відобразилися в політичних творах партійно-радянських працівників [68-74].

Під кінець 1920-х - на початок 1930 років предметність і фактологічність все менше помітні в дослідженнях з історії села. Однак окремі моменти все ж знаходили місце в офіційній історіографії, присвяченій головним чином становленню і розвитку політичної системи диктатури пролетаріату, історії соціалістичної державності [75; 76; 77].

Представники європейської аграрної історіографії вбачають головну причину призупинення селянських досліджень у Східній і Центральній Європі протягом 1920-х - 1930-х років у виникненні і швидкому розповсюдженні диктатур. "Нацизм і подібні йому явища громили академічні дослідження, в тому числі і досягнення селянських товариств. Сталінська колективізація і "чистки" занурили у велику мовчанку СРСР - і марксистський, і немарксистський методи аналізу селянства виявились під забороною. Підготовка до світової війни і сама війна повсюдно відтягли на себе інтелектуальні і політичні сили... селянські дослідження повсюди припинилися на 30 років" [78.-С.14].

XX з'їзд КПРС приніс в історичне середовище надії на нові можливості. Піднесення громадської активності, в епіцентрі якої виявились і науки, пов'язані з суспільствознавством, відчуття близьких і можливих змін отримали в публіцистиці і періодиці дуже вдале визначення "відлиги". Розширювалися можливості для наукових досліджень, поповнювалася джерельна база.

Важливо зазначити, що наприкінці 1950-х - на початку 1960-х років дослідження конкретної проблематики цих напрямів не виходило, як правило, за межі статейних публікацій і брошур, в яких підхід до вивчення питання був спрямований на вилучення і аналіз інформації архівних джерел (в першу чергу), що вводились у науковий обіг. Поряд із статейними дослідженнями, зустрічалися і окремі монографії, які свідчили про міцність історіографічних традицій, що склалися раніше [79; 80; 81].

З початком 1960-х років помітно підвищується інтерес до вивчення історії селянства в період переходу до непу. Історичні дискусії на сторінках фахової періодики, наукові конференції, оприлюднення різноманітних історичних джерел привертали увагу дослідників до важливих аспектів цих проблем, готували ґрунт для узагальнюючих монографічних праць. З другої половини 1960-х років число таких праць помітно зросло, що надало дещо іншого якісного забарвлення, в тому числі й історіографії багатьох проблем аграрної історії.

У монографії Ю.А. Полякова зверталась головна увага на перехід до непу на селі [82]. Автор критично оцінює зміст аграрної політики соціалістичної держави, яка прямо впливала на характер змін в соціально-психологічному стані селянства. Соціальне протистояння на селі в перші роки непу розкриває монографія І.Я. Трифонова [83].

Професійно підійшов до вивчення доколгоспного села відомий історик В.П. Данілов, фундаментальні дослідження якого показово поєднують теоретико- методологічні (до того ж мало ідеологізовані) і конкретно-історичні підходи при аналізі різних, суперечливих, але певним чином пов'язаних економічних та соціально-класових процесів розвитку села напередодні колективізації сільського господарства [84; 85].

Раніше надрукована стаття В.П. Данілова підкреслювала комплексний підхід при вивченні змісту суспільно-політичного життя радянського доколгоспного села та вплив радянського політичного ладу на суспільно-політичні процеси села цього періоду [86].

Основні моменти в діяльності сільських рад на фоні соціального протистояння на селі розглядаються в монографії Ю.С. Кукушкіна [87].

З кінця 1960-х років історіографія аграрної історії виходить на рівень підготовки узагальнюючих робіт. Синтезувалися не тільки дослідження. Непохитна на той час схема ідеологічного і концептуального підходу до історії радянської України і аграрної історії зокрема з усією чіткістю була реалізована як на сторінках багатотомних "Истории СССР" та "Истории КПСС", так і в узагальнюючих дослідженнях з історії селянства регіонального рівня, які були зведені врешті-решт в багатотомну "Историю крестьянства СССР".

Напрацювання в галузі досліджень аграрної історії українського села 1920-х років сприяли появі узагальнюючих історичних творів. У другому томі з історії селянства України зроблена спроба узагальнити історичний досвід участі українського селянства в роботі низових компартійно-радянських закладів на селі, а також показати прямий інтерес радянського політичного ладу до функціонування та