Двотомник колективної праці "Суспільно-політичне життя трудящих Української РСР" розглядає діяльність громадсько-політичних організацій українського села протягом 1920-х і, в першу чергу, з точки зору підтримки ними радянського ладу і згуртування українського селянства навколо комуністичної партії по зміцненню радянської влади на селі. Однак важливі аспекти історії українського села такі, як соціальне протистояння, суспільно-політичні настрої не стали об'єктом історичного дослідження [90].

У контексті наступництва тенденційних основ історіографії, окреслених "Кратким курсом", широко підтримувались офіційними колами країни дослідження, що стосувалися керівної ролі більшовицької партії, ролі В. Леніна у процесі зміцнення радянської влади в Україні. Незаперечним залишалося і акцентування уваги на підвищенні самодіяльності і активності сільських партосередків у системі суспільно- політичних організацій села [91].

Актуалізувалися дослідження з проблем радянського будівництва в українському селі та місця у цьому процесі селянства. Однак дослідження цих років обминали досить принципову проблему взаємин реально існуючих земельних громад і сільських рад.

Історики, беручи у теоретиків марксизму ідею класової боротьби та різноманітні прояви її форм на певних етапах суспільного розвитку, розкривали проблему активного соціального протистояння в українському селі в перші роки непу саме в такому ключі, наголошуючи на провідній ролі більшовицької партії в "організації боротьби трудящих з куркульсько-білогвардійськими бандами" [92.-С.73-90], доводячи, що "повний розгром куркульського збройного бандитизму" в Україні було завершено лише на кінець 1923 р. [93.-С.90-98]. Найбільш вагомим дослідженням цієї проблеми стала монографія О.О. Кучера [94.-С.90-98].

Досліджуючи проблему боротьби радянської влади з внутрішньою "контрреволюцією" протягом 1920-1922 рр., Д.Л. Голінков загальносоюзну картину доповнював подіями і особливостями цього процесу в Україні, пояснюючи соціальні джерела "внутрішньої контрреволюції" в існуванні дрібнобуржуазної стихії [95].

Роботи М.Д. Березовчука [96.-С.64-69; 97; 98] на конкретно-історичному матеріалі розкривають історію утворення та діяльності КНС, наголошуючи на соціально- економічних, політичних, національних умовах розвитку українського села.

Намаганням більшовицької партії та радянської держави організувати серед українського селянства колгоспні господарства протягом 1920-х років присвячена монографія А.Ф. Чмиги [99].

Пострадянська історіографія суспільно-політичних процесів у радянському доколгоспному селі на початку 1980-х років спробувала узагальнити напрацьований досвід по вивченню зазначених проблем у наукових доповідях XVIII і XIX сесій Всесоюзного симпозіуму з проблем аграрної історії (Воронеж, 1980 р. і Уфа, 1982 р.). На цих сесіях окремі аспекти зазначених проблем розглядалися у зв'язку з вивченням питання розвитку соціалістичного способу життя, тривали дискусії у напрямку визначення поняття "суспільно-політичне життя" і підходів комплексного вивчення цієї теми [100.-С.173-174; 101.-С.77; 102.-С.114].

С. Лях у статті "Деякі питання суспільно-політичного життя селянства України (1921-1928 рр.)" спробував проаналізувати ряд важливих аспектів суспільно- політичного життя на селі. З'являється дисертаційне дослідження суспільно- політичного життя українського села, окреслене рамками відбудовного періоду [103].

До середини 1980-х років дослідження історії соціально-політичного життя радянського доколгоспного села відбувалося в "горизонтальному" рівні, в основному за рахунок розширення тематики досліджень та посилення "міжпредметних зв'язків".

Характерною ознакою розвитку історіографії пострадянської доби є відхід від колишнього розуміння власних завдань і ролей, від стереотипів, що десятиліттями панували в суспільствознавстві.

Сучасний етап розвитку української історичної науки вимагає її інтеграції в загальносвітовий процес історичного пізнання, що базується на пріоритеті загальнолюдських (а не класово-партійних) цінностей і критеріїв.

З другої половини 1980-х років суттєво поповнюється історична джерельна основа завдяки скасуванню грифа "таємності", науковому апарату дослідників відкриваються раніше невідомі документи, трансформується методологічна база, змінюються методичні підходи. Все це піднесло історіографію на якісно новий рівень.

У перших публікаціях цього періоду автори намагалися знаходити паралелі теперішньої перехідної доби і подібних перехідних ситуацій минулого, піднімали болючі питання для країни в цілому і для її окремих соціумів [104; 105.-С.3-58; 106.- С.25-38; 107.-С.57-60; 108.-С.157; 109.-С.3-12].

Кардинальні суспільно-політичні зміни, що складалися у країні завдяки перебудові і гласності, дали змогу авторам Л.Н. Маймескулову, А.І. Рогожину, В.В. Сташису здійснити друге видання монографії про ВЧК [110], доповнити її новою літературою, сучасними історичними оцінками та підходами, спробувати усунути окремі "білі плями" в історії ЧК.

У той же час автори обійшли важливі моменти в діяльності таємної поліції - політичний контроль та репресивну функцію.

Особливість сучасної історіографії, в тому числі і аграрної, підкреслює кілька різновекторних її спрямувань: офіційна література, яка формувалась під впливом пануючої марксистської ідеології, що кон'юнктурно різко змінює орієнтири; література неофіційна, поява якої завдячена відстоюванням позиції наперекір пануючій ідеології;

російська історіографія доповнює, а подекуди і підкреслює особливість української історіографії. В останньому: дослідження подій, процесів, явищ, пов'язаних з українською історією, випливали з особливостей складання джерельної бази, котра вимагала вичленовування одиничного (українського) із загального (радянського). В іншому випадку український матеріал нерідко слугує слушним ілюстративним моментом у роботах істориків російської школи.

Сучасний стан дослідження аграрної історії і науковий авторитет визнаного вченого, історика-аграрника, професора В.П. Данілова забезпечили теоретично, методологічно, практично реалізацію потреби сучасної історіографії у функціонуванні в її рамках напряму селянознавство та видання однойменного збірника [111].

Зусиллями вітчизняних істориків був створений науково-дослідний інститут Селянства при Черкаському державному університеті, котрий на сьогодні має вже солідний доробок (традиційні Всеукраїнські симпозіуми з проблем аграрної історії, часопис "Український селянин" і на цій базі - плідні дискусії з актуальних питань сьогодення) [112; 113.-Вип.1.-С.112; 113.-Вип.3-5].

Конкретизуючи історіографічний