Часто вживаними термінами в директивах-зверненнях політбюро ЦК КП(б)У до окрпарткомів з питання хлібозаготівель зустрічаються: "катастрофічність", "рішучі заходи", "негайне посилення", "застосування адміністративних заходів" [6.-Ф.17.-Оп.26.-Спр.18.- Арк.146,149].

Про те, що насилля і знущання над селянами під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. набували широкого розповсюдження, змушений був визнати квітневий 1928 р. пленум ЦК КП(б)У: "Ряд працівників ми зняли, ряд працівників попали на лаву підсудних", - констатував на пленумі Л. Каганович, - у нашому низовому сільському і радянському апараті, в низових осередках знаходяться ще люди, котрі проявляють садистські нахили, котрі використали цю ударну кампанію для того, щоб показати свою владу, чи для того, щоб помститися тому чи іншому за те, що він колись сказав йому те чи інше слово" [6.-Ф.81.- Оп.3.-Спр.107.-Арк.273].

Принижуючи селян, власті вдавалися до покарання "чорними дошками". В окремих селах Меджибіжського району в березні 1928 р. траплялися випадки, коли президія сільських КНС приймала рішення, незважаючи на соціальний стан, прикріплювати "чорну дошку" до воріт селянських осель, які не здали хліба. "Догляд" за такою дошкою покладався на окремих селян, які через кожні дві години зобов'язані були доповідати сільській раді про свої спостереження.

У селі Редвинцях чотирьом середняцьким та трьом заможним господарствам були присвоєні "чорні дошки", озаглавлені як "ворог радянської влади". Селян зобов'язували чотири рази на день звітуватись перед сільрадою про їх стан і справність [10.-Ф.1.-Оп.20.- Спр.3018.-Арк.15].

Подібний метод покарання окремих сіл був відомий ще з часів громадянської війни. Його застосовували до тих сіл, які не виконували продрозкладки. Навколо таких сіл створювався своєрідний промтоварний вакуум, застосовувалися інші види репресій [11]. Примусові хлібозаготівлі кінця 1920-х років відновлювали цей метод покарання. Відома ганебна роль "чорних дошок" в українському голодоморі 1932-1933 рр. Місцева влада проявляла надзвичайну ініціативу, викачуючи з селян податки.

У Кременчуцькій окрузі протягом березня 1928 р. було винесено 67 постанов про виселення "злісних нездатчиків хліба" і 120 рішень про конфіскацію у них землі. Деякі організатори хлібозаготівель на місцях у власних фантазіях відновлювали часи "воєнного комунізму". Інструктор Кременчуцького округового партійного комітету Шкрябач, уповноважений з хлібозаготівель у Бригадирівському районі погрожував селянам: "Куркульня! Хочете, щоб до вас викликали Червону Армію? Ми викличемо. Ми більшовики, ми знаємо що з вами робити - відправимо на Соловки!" Подібна "організація" хлібозаготівельної роботи змусила селян припинити хлібні поставки. Апофеозом діяльності більшовицького уповноваженого став розгін сільської ради і відновлення ревкому - подібно до часів громадянської війни [10.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.3016.-Арк.17].

Уповноважений - це, як правило, "довірена особа, яка діє на основі певної повноваженої влади" [12.-C.734, 735]. В умовах "революції зверху" йому належить роль довіреної особи вищих органів, відправленої на село для здійснення кампаній, що проводилися на місцях. Фактично своєю діяльністю він підміняв сільську раду. Формально функції місцевої адміністративної влади не передавалися уповноваженому. Але в дійсності він не звертав уваги на формальні обмеження і узурпував владу на селі. Такі методи досить широко практикуються, коли держава переходить до адміністративно-командних методів у взаєминах з громадянами.

Система уповноважених поступово складалася в неформальний інститут без будь- якого юридичного обгрунтування їх прав і обов'язків, а тому його дії все більше і більше характеризуються як деспотичні [8.-C.341].

На березневому 1928 р. об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У делегат Власенко влучно охарактеризував ситуацію, що склалася в системі управління селом: "Ми в цьому році підмінили радянську владу, паралізували всі галузі роботи рад, ми відтіснили їх як органи влади, які повинні проводити господарські заходи і в першу чергу хлібозаготівлі. ради на селі, як органи влади, ми дискредитували. У нас уповноважені стали над владою. Я вважаю, що не радянська влада себе дискредитувала, а партійні організації, котрі керують цією роботою. Я не знаю випадків, коли виконкоми могли б протиставити себе директивам партії. Розігнано до 30% виконкомів в деяких районах і округах. Зміщено з посад в окремих округах до 40% голів і секретарів сільських рад" [6.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.3016.-Арк.17].

Інститут уповноважених у командно-адміністративній системі заслуговував уваги та підримки з боку органів державної безпеки. Балицький, шеф ОДПУ, на черговому засіданні політбюро ЦК КП(б)У 25 січня 1929 р. палко відстоював функціонування "мережі уповноважених", від імені органів ОДПУ висловлював "підтримку прохання РНК УСРР перед союзним урядом про відпуск коштів на їх утримання" [6.-Ф.17.-Оп.26.-Спр.24.- Арк.31].

Партія через систему уповноважених поступово встановлювала контроль над селом. Дії уповноважених торували шлях іншим неформальним органам у формі трійок, п'ятірок, штабів, комітетів, нарад та ін. Така практика була згодом легітимізована таємним рішенням політбюро 30 січня 1930 р., яке містило звернення до місцевих партійних органів по організаційному оформленню розкуркулювання. В зв'язку з цим вимагалось створювати комітети із