І. М. Петренко

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА І ШЛЮБНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ У XVIII ст.

Морально-релігійний вплив православної церкви на віруючих в Україні здавна був великим: релігійні свята, церковні служби, причастя, хрещення, вінчання відігравали значну роль у житті людини. Священик парафії, котрий мав пряме відношення до виконання вищезазначених треб, був одною з найбільш довірених осіб родини. Важко переоцінити значення сім'ї та шлюбних відносин для збереження і розвитку культури, бо вони є одною з основ для її створення. Адже головна функція сім'ї - продовження роду, виховання дітей, передавання наступним поколінням працелюбства, трудових навиків, культури, традиції, мови, досвіду попередніх поколінь. Історія шлюбу свідчить про те, що його форми, мотиви протягом тривалого часу не були сталими, змінювалися й уявлення про нього, пристосовуючись до соціально-економічних умов суспільства. В українському суспільстві шлюбно- сімейні відносини регулювалися переважно нормами церковного та звичаєвого права. Однак, у XVIII ст. регулювання цієї сфери життя суспільства перебирає на себе держава - Російська імперія, в особі імператорської влади.

В історіографічній науці проблема впливу православної церкви на шлюбно-сімейні відносини в Україні у XVIII ст. вивчена недостатньо. Серед дореволюційних дослідників даної теми варто зазначити праці відомого історика та етнографа з історії сімейного побуту О.І.Левицького, які присвячені аналізу історії шлюбно-сімейних відносин в Україні [1]. За радянської доби тема церкви й шлюбно-сімейних відносин майже не досліджувалася, у зв'язку з оголошенням релігії „опіумом народу" і негативним ставленням до духовної влади взагалі. З'являлися праці переважно етнографічного або соціологічного характеру, де досліджувався шлюб і сім'я з класових позицій, аналізувався інститут шлюбу із урахуванням історичних, традиційних рис [2]. Хоча даними дослідниками був накопичений важливий фактичний матеріал із даної проблеми. У сучасній історіографії слід виділити праці російських та українських дослідників із соціальної історії, етнографії, певна частина яких присвячена історії сімейного права в Україні, ролі звичаєвого права, держави, православної церкви в регулюванні такої консервативної сфери життя суспільства, як шлюбно-сімейні відносини [3]. Однак, комплексного дослідження з проблеми впливу православної церкви на шлюбно-сімейні відносини в Україні у XVIII ст. поки що немає.

У зв'язку з цим багато аспектів із досліджуваного питання залишаються не достатньо вивченими. Зокрема, регулювання шлюбних відносин в Україні у XVIII ст. традиціями звичаєвого права, церковними канонами, державними актами, порушення на місцях постанов і розпоряджень центральної влади щодо шлюбно-сімейного законодавства.

Завданнями даної статті є дослідити вплив і роль православної церкви в укладанні шлюбу в Україні у XVIII ст., показати процес зростання ролі держави і церкви у сфері шлюбно-сімейних відносинах у досліджуваний період, а також проаналізувати законодавчі акти уряду Російської імперії та Синоду у сфері шлюбного законодавства.

Укладенню шлюбу в Україні завжди надавали великого значення. За звичаєвим правом в Україні людину вважали за самостійну тільки після одруження: неодружений чоловік, якого б віку він не був, вважався парубком [4, с.204]. Відомо, що в часи Київської Русі у простих людей не було церковного вінчання, вінчалися лише князі та бояри. Церква протягом віків намагалася впровадити лише церковну форму шлюбу, починаючи спочатку із верхніх прошарків суспільства. Тим самим прагнучи монополізувати шлюбно-сімейну сферу. Тож боротьба між церковними канонами і звичаєвим правом у сфері шлюбно-сімейних відносин, почалася відразу після запровадження християнства в Київській Русі. Тривала вона довго, адже народні погляди на юридичні норми шлюбно-сімейного права побутували в Україні ще у XVIH ст., до того часу, коли вона остаточно втратила свою автономію та була включена до складу Російської імперії [5, с.3-4]. З того часу в Україні починають діяти загальноімперські правові норми.

У давнину в Україні народні маси вважали вінчання в церкві обов'язковим лише для феодальної верхівки. Церква протягом століть всіляко намагалася поставити під свій контроль цю важливу в житті людини подію. Вона оголосила шлюб таїнством і переконувала народні маси, нібито без освячення в церкві його не можна вважати законним.

Після підпорядкування української православної церкви Московському патріарху 1685 року в Україні стали поширюватися нормативні акти, що йшли від Московської Православної Церкви. З початку XVIII ст., з часу ліквідації патріаршества та створення Синоду в Російській імперії, почалося підпорядкування Петром І церкви державі. Синод був слухняним органом влади в руках царського самодержавства, йому було надано повноваження по створенню нових норм сімейного права. Але він в основному повторював старе законодавство і закликав дотримуватися його [6, с.34]. Реформи імператора перетворили церкву у звичайний департамент світської влади. З того часу шлюбне право стало предметом не лише церковного, а й громадянського законодавства [7, с.85]. У перших указах Петра І стосовно шлюбу відчувається вплив як європейського законодавства, так і особиста його зацікавленість, адже перший шлюб царя, укладений за старими традиціями, виявився невдалим.

Таким чином, у XVIII ст. відбувався процес державного втручання в компетенцію церкви у шлюбно-сімейних справах. Результатом цього стало видання світських законів, які стосувалися сімейного права.

У XVI - XVII ст. в Україні шлюби нагадували звичайну угоду, за якою обидві сторони домовлялися на умовах, що скріплювалися в усній або письмовій формі перед весіллям. Цій угоді надавалося великого значення, а невиконання її умов майже завжди вело до розладу весілля [8, с.7]. У XVI