На фоні гостроти релігійного питання такий підхід до встановлення цивільної правоздатності громадян, який за потреби міг легко застосовуватися і до юридичних осіб, виключав можливість поширення прав юридичних осіб на релігійні об'єднання. Згідно зі ст. 13 Кримінального кодексу УСРР юридичні особи, якими визнавалися об'єднання осіб, установи або організації, "могли як такі набувати права по майну, вступати в зобов'язання, позивати і відповідати на суді", що з політичних міркувань категорично заборонялося релігійним об'єднанням. Промовистим доказом цього може слугувати те, що П. Стучка, достатньо гостро критикуючи вирішення питання про юридичну особу у Цивільному кодексі зразка 1923 р. та пропонуючи під час вироблення підвалин загальносоюзного цивільного права, "рахуватися з конкретними обставинами і фактичними "юридичними особами", застерігав, що на цей випадок "з п р и в о д у ц е р к в и та її установ і с н у є політична з а б о р о н а: вони правами юридичних осіб не користуються і в и к л ю ч е н н я з ц ь о г о н е м а є." [7.-С.28].

Повну ясність у розуміння цієї формули вносили вже інструкції Наркомату юстиції і Наркомату внутрішніх справ РСФРР з питань, пов'язаних з реалізацією декрету про відокремлення церкви від держави і школи від церкви від 19 червня 1923 р. [8.-С.9-23], супроводжуючі і доповнюючі її циркуляри, пояснення. Їхні укладачі "подбали" як про позбавлення релігійних об'єднань організаційно-правової єдності у формі юридичної особи, так і про позбавлення цих об'єднань здатності надавати постановам формально-правового примусу стосовно своїх членів чи сторонніх осіб, тобто публічно-правових функцій [9.- С.58,64,86,128,268; 10.-С.86-87,92-93].

До позбавлених права привласнювати судові, каральні і податкові функції церковних і релігійних громад, керівники справою відокремлення церкви від держави поспішали застосовувати витяги з газет і журналів, приміром, "Безбожник", з вимогами про сплату різноманітних зборів, зокрема, на посилення антирелігійної пропаганди. Це оподаткування було досить високим і швидше нагадувало контрибуцію за виконання релігійних обрядів у тому чи іншому храмі. У листопаді 1923 р. від колишнього червоноармійця Андрія Жюбова, котрий вирішив вести "ще й другу, вже на місцях, боротьбу з церквою і релігією", із Вінницького округу на ім'я голови ВУЦВК Г. Петровського надійшов лист. У ньому йшлося про те, як у містечку Браїлові Жмеринського району керівництво місцевого комунального господарства в особі завідуючого Ананьєва шляхом накладення з перервою в кілька днів податку в сумі 800 млн крб., 60 млрд крб, далі 105 млрд крб., з одночасною реквізицією приміщень, знищує жіночий монастир, побудований у 1448 р. графом Потоцьким.

А. Жюбов звертав увагу Г. Петровського на те, що декілька селян уже виступили на захист монастиря: "<...> Прошу, не думайте, що якийсь контрреволюціонер пише Вам, або ж хтось із монастиря. Ви матимете рацію, називаючи мене своїм ворогом за це, але розберіться з сутністю, - писав він на закінчення свого листа. - Ви інше скажіть: а якщо я дивлюсь на це не як на захист монастиря, а як на захист держави." [11.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1772.-Арк.85,87].

Вражало А. Жюбова, як і його земляків, що боротьба з церквою і релігією на місцях спрямована на їх повне знищення. "Уогоспи, які звичайно не в силах самі закрити церкви, монастирі і тому подібне, накладають великі податки на них, так, щоб за другим або за третім податком якого село (або монастир і тому подібне) самі не могли виконати його, або для виплати таких податків всякому віруючому потрібно останню сорочку із себе продати, а не виплатив податок, знай, що двері будуть зачинені і печатка накладена", - попередньо повідомлялося у листі. Його автор запевняв: "всякий віруючий селянин або ж інший віруючий прекрасно знає, що податок податком і не його радянська влада потребує, а того, щоб церкву знищити" [11.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1772.-Арк.85-86]. Такий підхід до церкви він вважав "диким і нерозсудливим". "<...> Ми повинні рахуватися з тим, що у нас є ще повних 86 % віруючих і вони ж служать фундаментом Радянської влади, на них <...> надія і опора <...> Радянської влади на місцях" [11.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1772.-Арк.85-86], - наголошував червоноармієць А. Жюбов.

Під градом подібних звинувачень і застережень республіканські органи радянської влади визнавали ряд "вимог" про збори і податки, накладені на церковні та релігійні громади за користування культовим майном такими, що "носять характер ворожої демонстрації". Але разом з тим вони вдавалися до поступового законодавчого закріплення цієї практики, щоправда, з