Г.В. Лаврик

ІДЕОЛОГІЧНИЙ ДИКТАТ ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ КАМПАНІЇ З ВИЛУЧЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ЦІННОСТЕЙ 1922 Р. В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Законодавче забезпечення захисту державних інтересів УСРР у різних сферах життєдіяльності суспільства нині почасти стає предметом історико-правових досліджень. Проте багато проблем при цьому залишаються недостатньо вивченими. Серед них - і питання правового оформлення більшовиками з перших пореволюційних років лінії жорстокості, "червоного терору" щодо релігії і церкви, яка свідомо проводилась в Україні у 20-х роках ХХ ст.

Очевидні зрушення в об'єктивному висвітленні цієї проблеми відбуваються завдяки поверненню сучасними українськими дослідниками С. Білоконем, А. Зінченком, О. Ігнатушею, О. Нестулею, В. Пащенком, Л. Пилявцем, В. Ульяновським, О. Форостюком та іншими із небуття, а точніше - із фондів архівів сотень документів про розгортання войовничої антицерковної боротьби у міжвоєнні десятиліття.

Однак характеристика державно-церковних відносин відповідно до чинного тоді законодавства залишається неповною і вимагає подальших наукових студій. Виявити особливості нагляду і контролю з боку партійних структур за виробленням юридичних засад проведення кампанії з вилучення церковних цінностей 1922 р. в Україні, тобто окреслити предмет нашого дослідження дозволить лише всебічний аналіз досвіду створення і розвитку тодішньої системи правових норм, якими регулювалися державно-церковні відносини.

Декретом Раднаркому РСФРР "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 23 січня (5 лютого) 1918 р., який було покладено в основу декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 22 січня 1919 р., окреслювалися межі допустимої свободи віросповідання і культу та правила, що позбавляли церковні та релігійні об'єднання можливості стати "політичною силою". Мета цих документів - здійснення вміщеного в першій радянській конституції принципу свободи совісті громадян та позбавлення церкви як наймасовішої організації можливості впливати на "результат класової боротьби"

Конкретизація цих положень у нормативно-правових актах вела до зростання зацікавленості органів більшовицької партії релігійно-церковними справами. У партійній позиції щодо "емансипації" державної влади від впливів релігії і церкви простежувалася і категорична неможливість поступитися принципом про непримиренність, ворожість комунізму й будь-якої форми релігії, і чітке формулювання мети окремих компромісів із "лояльними" владі церковними ієрархами, що полягала в організації розколу РПЦ та її остаточному знищенні разом з іншими традиційними релігійними організаціями країни.

Організаційно-практична діяльність більшовицької партії у цих напрямках активізувалася під час сповнених драматизму подій, пов'язаних з голодом 1921-1922 рр. Українські більшовики за підтримки та сприяння партійного центру вдавалися до найрізноманітніших способів, щоб скерувати активність революційних трибуналів, комісій допомоги голодуючим - відомчих і територіальних, які діяли під наглядом Центральної комісії при ВУЦВК (ЦК Допголу), проти служителів культу та віруючих, як винуватців загрозливого продовольчого становища в республіці, як і в країні в цілому. Зручним прикриттям для цього підступного задуму стали положення прийнятого 16 лютого й опублікованого 23 лютого 1922 р. за підписом голови ВЦВК, кандидата в члени політбюро ЦК РКП(б) М.І. Калініна декрету ВЦВК "Про порядок вилучення церковних цінностей, які знаходяться в церквах і монастирях" [1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.323.-Арк.64], опублікованої 26 лютого постанови ВЦВК "Про передачу церковних цінностей на користь голодуючим" [2.- Ф.1.-Оп.2.-Спр.1450.-Арк.103; 3.-26 февраля.-С.2] та інструкції Центральної комісії допомоги голодуючим і Наркомату юстиції РСФРР про порядок вилучення церковних цінностей, опублікованої 28 лютого 1922 р. [3.-28 февраля.-С.2-3].

Аналогічні документи (постанова й інструкція) опубліковані ВУЦВК та ЦК Допголом відповідно 8 березня [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.216.-Арк.16,17; Ф.8.-Оп.1.-Спр.1216.-Арк.274; Ф.278.-Оп.1.-Спр.323.-Арк.65] та 21 березня 1922 р. [1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.-Арк.5, 6, 76, 77; 4.-С.2], доповнювалися пунктами про те, що приховування цінностей розглядається як розтрата власності республіки, а за приховування описів церковного майна передбачається покарання у вигляді примусових робіт терміном до одного р. з конфіскацією майна релігійних чи церковних організацій. Ці пункти змушували подумки повертатися до недавньої ініціативи "найнещаднішої боротьби зі злочинами і правопорушеннями, які перешкоджають справі надання допомоги голодуючим" [5.-Ст.155.-С.160].

Вона була сформульована 1 березня 1922 р. в постанові ВУЦВК "Про відповідальність за злочини проти справи надання допомоги голодуючим". Найсуворішим покаранням, передбаченим декретом ВУЦВК "Про боротьбу з викраденням вантажів на державних складах і при транспортуванні вантажів залізничним, водним і гужовим шляхом" від 15 червня 1921 р. аж до застосування найвищої міри покарання [6.-Ст.311.-С.358-359] за цією постановою піддавалися "посадові або приватні особи, винні у викраденні чи присвоєнні майна чи вантажів, призначених на допомогу голодуючим, а також підсобники і переховувачі", рівно як і "посадові особи, винні у здирстві чи прийнятті хабарів в усіх видах за надану по службі допомогу голодуючим чи такі, що використовують своє службове становище з особистою корисною метою на шкоду голодуючим" [6.-Ст.311.-С.358-359].

Справи цих осіб мали розглядати "Революційні Трибунали по воєнному відділенню", причому не пізніше двотижневого терміну від дня їх надходження та в умовах найширшого розголосу [5.-Ст.155.-С.161].

Із незначними, хоча і помітними відповідними змінами вказана пропозиція була відтворена на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 14 квітня 1922 р., але вже як більшовицька позиція члена колегії Наркомату внутрішніх справ УСРР В.А. Балицького, секретаря Президії ВУЦВК В.І. Єрмощенка, голови ДПУ УСРР В.М. Манцева "надати центральній комісії всі повноваження і права аж до адміністративного арешту і віддання під суд за невиконання її розпоряджень і за бездіяльність", яку голові ВУЦВК Г.І. Петровському доручали оформити у "радянському