У прийнятій ВУЦВК 19 квітня 1922 р. "Додатковій інструкції по вилученню церковних цінностей на користь голодуючих" справді з'явилися положення, за якими Ценізкому дозволялося "накладати адміністративні стягнення аж до арешту терміном на один місяць на осіб, котрі ухилялися від необхідності сприяння роботі з вилучення церковних цінностей чи взагалі ухилялися від виконання розпоряджень Ценізкому", а також "віддавати під суд ревтрибуналу всіх, хто протидіяв вилученню церковних цінностей, тим або іншим чином викрадаючи їх з обернення на справу допомоги голодуючим" [1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.- Арк.14; 7.-Ф.3872.-Оп.1.-Спр.830.-Арк.55]. В останньому положенні формулювалося вже інше рішення засідання політбюро ЦК КП(б)У від 14 квітня 1922 р., а саме "доручити комісії (Ценізкому - Г.Л.) розіслати на місця від імені ВУЦВК і РНК УСРР телеграму про накладення на осіб, винних у приховуванні церковних цінностей або інвентарних списків тяжкої кари, аж до найвищої міри покарання" [2.-Ф.1.-Оп.6.-Спр.29.-Арк.68]. У такий спосіб партійне керівництво республіки "нагадувало" місцевим функціонерам про ті склади злочинів, у яких могли звинувачуватися священики і віруючі на майбутніх судових процесах.

Загалом рішення політбюро ЦК КП(б)У з вищенаведеними директивними вказівками, погодженими на найвищому рівні - у політбюро ЦК РКП(б) та завуальованими у законодавчі положення, призначалися, перш за все, для успішного підпорядкування безпосередніми виконавцями кампанії з вилучення церковних цінностей її офіційно декларованій меті - порятунку життя голодуючих та неофіційній - знищення релігії взагалі і РПЦ зокрема.

Найбільш загрозливими для спрямування кампанії з вилучення церковних цінностей у потрібному радянському державно-партійному керівництву республіки руслі виявилися саме рішення місцевих органів радянської влади особливо не відходити від офіційно оголошеної мети кампанії: допомоги голодуючим, не поспішати з масовими покараннями служителів культу.

Викликало побоювання те, що радянські партійно-державні органи на місцях прагнули почасти швидше йти на компроміс із духовенством та віруючими задля "мирного" вилучення церковних цінностей, ніж провокувати конфлікти з ними на ґрунті боротьби з приховуванням коштовних предметів культу від конфіскації (що прирівнювалося до їхнього викрадення), як, власне, і реального викрадення цих предметів, як до, так і після початку кампанії.

Як дізнаємося нижче, не мали нічого спільного з опозиційністю генеральній лінії партії войовничого матеріалізму, настрої, що спостерігалися в губернських оглядах подій, отриманих Ценізкомом у найвирішальніші для кампанії місяці 1922 р. Так, на початку травня автори звіту про хід кампанії на Полтавщині після переліку вилученого заявляли: "При вилученні церковних цінностей ніяких ексцесів не було: за виключенням наступних місць: у Преображенський церкві, де торговки (церква знаходиться на Новому Базарі) навіть зламали двері і в Кафедральному Соборі, де ті ж самі торговки, прибігши після розгону їх батальйоном на Базарі), кликушествували і падали в істериці. У Подольській Різдв'яно- Богородицькій церкві інцидент, не виникнувши, був відразу ж ліквідований самим настоятелем церкви" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1450.-Арк.124]. У надісланій до Ценізкому наприкінці цього місяця доповіді, підготовленій для Катеринославського губернського комітету КП(б)У місцевою комісією з вилучення церковних цінностей, відзначалося: "По місту Катеринославу <...> робота проходила безболісно і ніяких інцидентів не було. <...> В повітах робота проходить безболісно і самі селяни охоче віддають усі цінності на користь голодуючих, за виключенням двох випадків притягнення до відповідальності за приховування цінностей <...>" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1450.-Арк.122].

Протягом квітня - початку липня 1922 р. Центральною комісією з вилучення церковних цінностей такі повідомлення, але вже у формі періодичних (спочатку десятиденних, потім п'ятиденних) "переможних" інформаційних зведень передавалися до ВУЦВК [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.530.-Арк.31,32; Спр.707.-Арк.8,9,11,13] і політбюро ЦК КП(б)У [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.995.-Арк.28,29,36; Спр.1450.-Арк.112,119,120,125].

Залишаючи поза увагою фіксацію кількості вилученого, інформацію про безконфліктність вилучення після "проробленої роботи", здогадуючись, що її складовою частиною фактично чи не в кожній губернії були арешти, зазирнемо до колонок цих зведень під назвою "Випадки інцидентів", та "Які були інциденти" для того, щоб виокремити випадки конфліктних ситуацій, які спостерігалися, наприклад, у травні 1922 р. (зберігаємо при цьому мову оригіналу (російську) та всі її особливості (включно з ненормованим вживанням великої літери, невідповідністю відмінків тощо)):

Харківська губернія. "В городе Харькове имели место два случая противодействия в церквях, расположенных вблизи базара. Виновные арестованы. Следствие закончено.

В уездах изъятие проходит успешно. В некоторых уездах священнослужители привлечены к ответственности за сокрытие ценностей и описей".

Кременчуцька губернія. "Председатель Хорольской Укомиссии подвергнут трехдневному административному аресту с исполнением служебных обязанностей за бездеятельность. Александрийская Укомиссия предана суду за невыполнение изъятия в срок".

Подільська губернія. "В Ямпольском уезде был один случай утайки ценностей, виновные преданы суду.

В уезд выехала Сессия Ревтрибунала для проведения суда над лицами виновными в противодействии изьятию".

Київська губернія. "По делу сокрытия ценностей в Михайловском монастыре привлечен к ответственности Приход. Совет. По уездам 33 Приход. совета за непредставление инвентарных книг преданы суду Ревтрибунала" [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.707.- Арк.9].

"Предцерковобщин преданы суду Ревтрибунала за непредставление инвентарных книг 1917 года. По состоявшемуся процессу по делу Михайловского монастыря двух членов Прихода осуждено Ревтрибуналом к 2-3 годам принудительных работ, один - 3 годам и к одному году условно" [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.707.-Арк.13].

Запорізька губернія. "В Гуляй-Польском уезде в Григорьевской и Ивановской волостях группой женщин выражено недовольствие против изъятия. Их поддержали священник Феденко. Инцидент ликвидирован безболезненно".

Полтавська губернія. "В с. Байрак Полтавского уезда за отсутствие описей 1917 года преданы