В Роменском уезде Предискома привлекается к ответственности за бездеятельность" [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.707.-Арк.13].

"В Лохвицком уезде группа верующих противодействовала изъятию. Приняты соответствующие меры" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1450.-Арк.125].

- Чернігівська губернія "В городе Чернигове Ревтрибуналом разбиралось дело по обвинению группы духовенства в сокрытии церковных ценностей, по коему староста Богословской церкви Тверновский приговорен к 5 годам Допра, настоятельница Введенского монастыря Онищенко - 3 годам, священник Богословской церкви Вербицкий - 2 годам, монахиня Шибанова - 1 году условно.

В Остерском уезде в с. Калите по инициативе священника крестьяне не допустили Комиссию к изъятию. Ведется следствие. В Городнянском уезде Ново-Боровицской волости также крестьянами оказано сопротивление - следствие ведется. Виновных арестовано. В городе Глухове тоже <...>" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1450.-Арк.125].

Безперечно, керівництву республіки, як і країни в цілому, було досить складно, а подекуди і неможливо відокремлювати в цих, на перший погляд самодостатніх документах реальні факти від "приписок" чи "відписок" (риса ця властива для офіційних документів усіх авторитарних режимів). Зроблені через побоювання відповідальності за "ексцеси" при вилученні церковних цінностей, за пролиту кров, за страйки робітників, вони досить суттєво видозмінювали задані схеми реалізації положення постанови ВЦВК від 26 лютого 1922 р. та постанови ВУЦВК від 8 березня цього року.

Так, очевидним першопоштовхом для продовження вилучення церковних цінностей з українських церков і монастирів уже після офіційно визначеного кінцевого терміну кампанії (25 травня 1922 р.) стала загальна підсумкова відомість про вилучення церковних цінностей в Україні. Ознайомившись із нею, голова Ценізкому М.О. Скрипник змушений був доповідати на засіданні цієї комісії 31 травня 1922 р. про те, що "на місцях вилучення здійснювалося виключно із наявних, і слабко звернено увагу на наявність інвентарних книг і описів 1917 р., які засвідчили б дійсну наявність цінностей тієї чи іншої церкви", як, власне, і те, що "про злочинних елементів протидіючих при вилученні свідчень дуже мало" [2.-Ф.1.- Оп.20.-Спр.995.-Арк.9; 1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.-Арк.61]. З ним погодилися присутні на цьому засіданні В.І. Єрмощенко і В.М. Манцев, підтримуючи цілком однозначні рішення (хоча формулювання останніх й розпочиналися зі слова "запропонувати") щодо інтенсифікації самого процесу вилучення церковних цінностей та посилення відповідальності з боку радянських партійно-державних органів республіки за цю справу: наприклад, "запропонувати всім Губвилучкомам негайно і ретельно перевірити існування наявності в усіх церквах губерній інвентарних книг і описів 1917 р. і за ними перевірити чи все вилучено" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.995.-Арк.9; 1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.-Арк.61]. Особливих зусиль до цього органи радянської влади мали докладати у Харківській, Чернігівській, Миколаївській, Волинській, Полтавській, Катеринославській губерніях, де губернські комісії з вилучення церковних цінностей свого часу не "дотримувалися директив центру в галузі перевірки недостачі інвентарних книг 1917 р." і "виявили бездіяльність і недостатню увагу справі боротьби з голодом" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.995.-Арк.9; 1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.- Арк.61].

Те, що останні записи до інвентарних книг і описів вносилися ще до того, коли вони, як і самі цінності, могли зникнути у вихорі подій національно-визвольних змагань українського народу та громадянської війни, у Ценізкомі зовсім не враховували. Натомість у разі їхньої відсутності тут вимагали "складати точні акти, які передавати судово-каральним органам, і лише через останні встановлювати ступінь злочинності чи припиняти справи" [2.- Ф.1.-Оп.20.-Спр.995.-Арк.9; 1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.-Арк.61].

Відразу впізнаємо "почерк" активного поборника законності у слідчій і оперативно- розшуковій діяльності В.М. Манцева, котрий на згаданому засіданні Ценізкому отримав завдання "подати до наступного засідання відомості про хід боротьби з протидіючими при вилученні елементами". А що далі, то більше. "Наркомюсту запропонувати видати розпорядження всім Нарсудам і Трибуналам звернути серйозну увагу на справи, які виникли у зв'язку з вилученням церковних цінностей, - говорилося в протоколі засідання Ценізкому від 31 травня 1922 р., оформленому його секретарем Огольцовим. - Вимагати від усіх голів губвиконкомів про число осіб, відданих під суд за злочини, пов'язані з вилученням церковних цінностей" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.995.-Арк.9; 1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.-Арк.61].

Практично одночасно з цим теза про "церковну контрреволюцію" ставала директивою для революційних трибуналів. Звинувачувати духовенство, віруючих революційним трибуналам, як засвідчують матеріали слідства та суду, тематичних справ, що відклалися серед документів Наркомату внутрішніх справ УСРР ("Справа по звинуваченню служителів культу у приховуванні цінностей церков м. Катеринослава. 22 квітня - 30 жовтня 1922 р." [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1019], "Справа по звинуваченню служителів культу в приховуванні цінностей церкви в с. Твердохлібові, Кременчуцької губернії. 27 травня - 10 липня 1922 р." [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1093], "Справа по звинуваченню служителів культу у приховуванні цінностей Святогорського Успенського монастиря Харківської губернії. 28 квітня - 5 грудня 1922 р." [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1094]) та документів Головного управління робітничо-селянської міліції при Наркоматі внутрішніх справ УСРР ("Справа по звинуваченню настоятеля Казанського Собору та інших у приховуванні церковних цінностей". 10-15 травня 1922 р.") [1.-Ф.6.-Оп.1.-Спр.1427] та інші дозволяли, переважно, постійні "турботи" карально- репресивних відомств про виявлення та облік майна ліквідованих церков, монастирів, молитовних приміщень відповідно до старих єпархіальних описів, інвентарних книг [1.- Ф.5.-Оп.1.-Спр.1085.-Арк.1].

Принагідно на основі зібраних ними фактів і доказів у стінах карально-репресивних органів радянської влади не тільки розглядалися, почасти за аналогією, але й моделювалися картини "приховування" культового майна, у нашому випадку, церковних цінностей від комісій з вилучення. "Подревтрибунал у складі головуючого Рамова, чл.: Садонова, Кобрина і Фролова при секретарі Гурмані <...> розглянувши справу про звинувачення настоятеля Казанського Собору та інших у приховуванні церковних цінностей,