"Контрреволюційну" змову, яку нібито вчинили 6 червня 1922 р. священик Хресто- Воздвиженської церкви м. Катеринослава Ф. Романовський та її парафіяни, було сконструйовано головним чином з використанням інформації, отриманої від такого собі "Глядача". (Ним міг бути, як засвідчують пізніші документи матеріалів слідства, "помічник уповноваженого 4-ї групи ДПУ" т. Чернов). Грамотно і рішуче розповідав він восени 1921 р. в своїх анонімках до Катеринославського військово-революційного трибуналу, рапортах комендантові губчека, голові пошуково-розшукового відділення, уповноваженому з агентури, про те, як "петлюрівець" протоієрей Хресто-Воздвиженської (колишньої Воєнної) церкви отець Ф. Романовський проводив агітацію проти радянської влади [1.-Ф.5.-Оп.1.- Спр.1091.-Арк.52,53,54]. (Уже тоді на одному із таких дописів з'явилась позначка "т. Степанову. Завести розробку. Дати завдання в Б.р." [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1091.-Арк.54]). Коли Ф. Романовський очолив комісію з боротьби з голодом при союзі церковних громад міста Катеринослава та його околиць, той же "Глядач" поспішив змалювати на сторінках місцевої газети "К труду" процедуру приховування цим священиком та членами правління церковної громади шести ікон. Саме за це останні на засіданні малої трійки Катеринославського губернського відділу ДПУ були звинувачені відповідно у "безгосподарності" та "контрреволюції" [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1091.-Арк.77,78,79,109].

Справа слухалася у неділю 11 червня 1922 р. у приміщенні Катеринославського театру ім. Луначарського (колишнього Зимового театру) військовою секцією губернського революційного трибуналу. Тоді і стала очевидною вся безпідставність і поспішність слідства та суду: обвинувачені у наданому їм останньому слові свою вину не визнали; до вироку довелося вносити положення про те, що "обвинувачення св. Романовському в контрреволюції, що виявилося у приховуванні церковних цінностей, не доведене <...>", "обвинувачення Максимович вважати не доведеним" тощо [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1091.- Арк.109,129-174зв.].

За "законом Військово-Революційного часу" на судовому засіданні військового відділу Кременчуцького губернського революційного трибуналу 10 червня 1922 р. розглядалася справа про "контрреволюційний виступ", що стався під час вилучення церковних цінностей із церкви с. Твердохлібове Погребінської волості Кременчуцької губернії.

"Протидія селян названого села, за спостереженнями, викладеними у виписці з інформаційного матеріалу про цей виступ, невдовзі надісланій Кременчуцькому губвиконкому, - носила характер повстання". "<...> 3 травня цього року, ранком, - пояснювалося тут, - парафіяни церкви вдарили на сполох у дзвін, на звук якого збіглися всі жителі села і, скупчившись в огорожі церкви, перешкодили вилученню з неї церковних цінностей уповноваженим по вилученню церковних цінностей у волості товаришем Годлевським, котрий намагався переконати селян, але марно, розлючені селяни виштовхали його за огорожу, через що товариш Годлевський, щоб не вдаватися до збройної сили, вирішив повідомити Голову Волвиконкому села, а церква у свою чергу була зачинена на замок противниками вилучення церковних цінностей, і все тимчасово начебто стихло, але через певний час знову вдарили на сполох і знову підняли ґвалт парафіяни, які старалися припинити напад деяких радпрацівників, яких вони виштовхали геть із дзвіниці і, тісно оточивши їх, мабуть, побили б, але, на щастя, нагодився Голова Волвиконкому, котрий вистрілив угору серед натовпу, однак і не зважаючи на це жінки кинулися на командира 150- ї дормістсапроти з сапами, і почалася сутичка, і з великими труднощами нашим представникам і групі радпрацівників удалося змусити натовп відійти за огорожу, і комісія взялася до визначеної роботи" [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1093.-Арк.5,9].

Керуючись "соціалістичним правом свідомості і революційною совістю", військовий відділ Кременчуцького губернського революційного трибуналу вирішив накласти на 44- річного священика місцевої церкви А.Я. Стеблинського штраф на користь голодуючих в сумі 200 млн. крб. (у разі несплати ув'язнити його на 2 роки) за те, що він "на момент вилучення вимагав від комісії скликання загальних зборів віруючих, скликання церковної ради, а також не прийняв пропозиції членів комісії виступити як священику перед віруючими з пояснювальною і заспокійливою промовою з питання вилучення" [1.-Ф.5.-Оп.1.-Спр.1093.- Арк.50,50зв.].

Точку зору лише однієї сторони конфлікту, що розгорівся навколо врятування коштовних богослужбових предметів у Харківському Святогорському Успенському монастирі, відображав гучний показовий судовий процес над архімандритом цього монастиря Т.В. Скрипченком та шести ченцями, що звинувачувались у приховуванні монастирських цінностей. Тому саме голос віруючих, добре чутий протягом 5 днів з 18-19 години вечора до 2-3 години ранку у залі засідань Донецького губернського революційного трибуналу по військовому відділенню, а в останній день 11 червня 1922 р. у театрі міста Бахмута, не дозволяв оприлюднювати вирок у цій справі. "<...> При повному напливі публіки відкрилися дебати сторін, - розповідав про цей день у доповіді заступнику голови Верховного ревтрибуналу товаришу Попову заступник голови Донецького губревтрибуналу товариш Корженевич, - після промови захисника Сикиркова в залі суду піднялось рукоплескання, топіт ногами, уся публіка нахиляється на сцену, де засідав Суд. Цей шум <...>, зчинений у залі, мав характер протесту і незадоволення публіки судом над ченцями, <...> суд помітивши, що незважаючи на попередження Голови публіка не зупиняється, а більше хвилюється, повинен був зробити перерву і попросити публіку звільнити зал засідань <...> хоча багато публіки залишилося, але більше ексцесів не було" [1.-Ф.8.-Оп.1.-Спр.1218.- Арк.42-42зв]. Тоді присутніх і удалося ознайомити зі звинувачувальним висновком суду та його пропозицією губвиконкому закрити монастир в адміністративному порядку і передати його в розпорядження відповідних органів радянської влади ("Собеза,