У руслі задумів і планів партійного керівництва республіканськими органами радянської влади протягом першої половини 1922 р. здійснювався пошук дозволеної міри поступок, необхідних для легального існування РПЦ та інших традиційних релігійних організацій у "богоборчій" державі.

Загальні ж юридичні параметри компромісу між РПЦ та іншими традиційними релігійними організаціями на той час уже закладалися у першому Кримінальному кодексі РСФРР 1922 р., де формулювалися чинні норми радянського кримінального права [8.- Ст.153.-С.202-238].

Проект цього кодексу, як засвідчує резолюція І Всеукраїнського з'їзду діячів юстиції (19-23 січня 1922 р.), мав вирішальне значення для підготовки Кримінального кодексу УСРР [9.-С.27]. Узявши за основу Кримінальний кодекс РСФРР, ВУЦВК "для захисту робітничо- селянської держави і революційного правопорядку від його порушників і суспільно небезпечних елементів і для встановлення твердих основ революційної правосвідомості" [5.- Ст.553] 23 серпня 1922 р. ввів у дію Кримінальний кодекс УСРР.

До однієї з глав (гл. ІІІ "Порушення правил про відокремлення церкви від держави") цього "основного джерела карного матеріального права на українських землях у складі УССР" [10.-С.680] були "укладені" і кримінальні норми та соціально-політичні характеристики, що "відшліфовувалися" в ході проведення кампанії з вилучення церковних цінностей 1922 р. [5.-№36.-С.577].

Таким чином, із перших років радянської влади поруч з положеннями декрету про відокремлення церкви від держави і школи від церкви при вирішенні релігійно-церковних справ в українських землях використовувалися кримінально-правові норми.

На рішучу боротьбу проти багатьох видів злочинів, в тому числі проти "порушень правил про відокремлення церкви від держави" органами більшовицької партії спрямовувалося вістря загальносоюзного і республіканського кримінального законодавства. З його допомогою політбюро ЦК КП(б)У, Антирелігійній комісії при ЦК КП(б)У було зручно тримати під суворим наглядом і контролем усі основні напрямки партійної політики щодо релігії і церковних організацій у республіці.

Незважаючи на глибинні хиби теоретичних засад, ці напрямки антирелігійної політики поширювалися на радянські органи влади. Тим більше, що останні, як-то управління надзвичайних комісій та особливих відділів України при Всеукраїнському революційному комітеті (з березня 1920 р. Центрального управління надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами при Раднаркомі УСРР, з березня 1921 р. Всеукраїнської надзвичайної комісії) неодноразово виступали ініціаторами обговорення в політбюро ЦК КП(б)У, комітетах і комісіях різних рівнів найбільш жорстоких заходів по відношенню до церкви та віруючих і почасти домагалися їх схвалення.

Джерела та література

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

Центральний державний архів громадських об'єднань України.

Известия ВЦИК. - 1922.

Вісті ВУЦВК. - 1922. - 21 березня.

Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины (СУ УССР). - Харьков, 1922.

СУ УССР. - Харьков, 1921.

Державний архів Полтавської області.

Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского правительства РСФСР. - М., 1922.

Первый Всеукраинский сьезд деятелей Юстиции 19-23 января 1922 г. Стенографический отчет. - Харьков, 1922.

Енциклопедія українознавства. Загальна частина: У 3 т. / НАН України; Інститут української археографії. - Репр. відтворення вид. 1949 р. - К., 1994-1995. - Т. 3