Г. А. Сигида

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ФАКТОР У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КУПЕЦТВА ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Протягом першої чверті ХІХ століття чітко визначився аграрний характер економіки Південної України, промисловість була спрямована на обробку сільськогосподарської продукції. Тваринництво домінувало. Дехто з купців мав власні, хоча й невеликі, кінні заводи на найнятих або куплених землях [1.-С.206]. Крім того, купці скуповували молодняк, відгодовували його протягом року на орендованих землях, а потім продавали за більш високу ціну покупцям із внутрішніх губерній, або переганяли на продаж до Москви, Петербурга і в інші міста. Виготовляли солонину, що йшла за підрядами на потреби Чорноморського флоту. У 1802 році через кордони Херсонської і Подільської губерній було продано скота на суму 27 176 руб. сріблом.

На початку ХІХ ст. уряд остаточно відмовився від політики Павла І , який недооцінював значення чорноморської торгівлі і обмежував експорт сировини через південні порти. Починається політика заохочення і підтримки чорноморської торгівлі. Спеціальними указами було дозволено вивозити за кордон хліб, "гаряче вино", сирі шкіри й тонку вовну [2].

Більш того, у травні 1803 року було відновлено дуже важливий закон про зменшення мита у всіх чорноморських і азовських портах на привозні й відпускні товари на чверть порівняно з іншими портами країни [3].

Враховуючи нестачу в Новоросії капіталів, видавалися постанови про безмитне зберігання товарів, що були привезені до чорноморських портів, у спеціальних крамницях протягом тривалого терміну. Таке право в 1804 році було надано Одесі, а в 1806 - Феодосії й Таганрогу [4].

Важливою подією торговельної політики було проголошення Одеси порто-франко згідно з маніфестом від 16 квітня 1817 року, реалізованому у 1819 році. Одеса на 30 років отримала дозвіл на вільне і безмитне ввезення з-за кордону будь-яких товарів, навіть заборонених загальним тарифом .

Крім того, міжнародна ситуація безпосередньо впливала на торгівлю й торговельну політику. Знаходження Південної України поблизу театру воєнних дій кількох російсько-турецьких кампаній і погіршення стосунків з Францією призвели до скорочення торгових обертів. Під час континентальної блокади припинилися зв'язки з Англією. Але все одно, порівняно з балтійською торгівлею, чорноморська відчувала значний підйом. Відбувалося це з певних причин. По-перше, укладання перемир'я між Туреччиною і Росією після Тильзитського договору призвело до того, що вже у вересні 1807 року з Одеси розпочалося вивезення сільськогосподарської продукції до Константинополя [1, с.334]. По-друге, континентальна блокада для багатьох країн унеможливила отримання товарів безпосередньо через порти Балтики й Середземномор' я. Вони звернулися до транзитної торгівлі через чорноморські порти. Саме вона певною мірою компенсувала скрутне становище російської зовнішньої торгівлі в цей період і сприяла накопиченню капіталів місцевого купецтва Одеси й Новоросії в цілому.

Завершення російсько-турецької війни в 1812 році позитивно вплинуло на економіку Півдня. Хоча разом з тим складалися вкрай несприятливі обставини: нова війна, дипломатичні й воєнні ускладнення, чумна епідемія і її наслідки. Населення Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній залучилися до загальноросійської боротьби проти наполеонівської агресії. Звідсіля російська армія отримувала коней, волів, м'ясо, солонину, рибу, сіль. Лише підписання миру на Віденському конгресі в 1814 році та неврожаї зернових у західноєвропейських країнах знов відчинили двері європейських ринків російським товарам.

На експорт продуктів тваринництва, рибальства і полювання впливали пошесті тварин. У воєнні роки його зменшувало постачання шкір, солонини тощо для війська. Підвищення попиту привернуло увагу купців до хлібної торгівлі, протягом 1816-1817 років спостерігається найбільший підйом чорноморської хлібної торгівлі [5, с.342].

Відповідно падіння попиту призвело на межі 1820-х до посилення збуту яловичого сала, шкір та шерсті. Експорт сала через чорноморські порти пояснюється розвитком тваринництва і салотопної справи в самій Південній Україні [6, с.213,219,221].

Грецьке повстання 1821 року призвело до того, що турецький уряд затримував всі торгові кораблі в Чорноморських протоках і примушував купців продавати весь хліб у Константинополі за встановленими цінами [7, с.52-57]. Але незважаючи на різноманітні ускладнення, розвиток чорноморської торгівлі продовжувався і в свою чергу сприяв пожвавленню внутрішнього споживання в Новоросії.

Для сприяння одеському транзиту 8(20) жовтня 1813 року вийшов указ, за яким всі торговці отримали 10-річне право здійснювати безмитну торгівлю на шляху Схід-Одеса-Захід, користуючись правами купців 1-ї гільдії . До того ж вони звільнялися від особистих податків і постоєвої повинності.

У регіоні існували більш сприятливі можливості потрапити до інших станів (купців, міщан або державних селян).

Таким чином, Південна Україна в цьому відношенні має певні особливості: серед купців зустрічалися землевласники, які отримали землі для заселення їх вільними людьми, влаштування тваринницьких заводів, промислових підприємств тощо. До того ж вони успішно розвивалися порівняно з казенними підприємствами, що переживали кризу протягом другої чверті XIX століття. Зростання населення Південної України, розвиток сільського господарства і промисловості, також збільшення попиту на продукцію "фабрик і заводів" призводив до того, що поступово розширювалась сфера діяльності купецтва.

Були певні особливості і в традиційній галузі діяльності купців. Досліджуючи внутрішню торгівлю другої треті ХІХ ст., М.К.Рожкова зробила таке спостереження: у той час як у внутрішніх губерніях імперії все більше розвивається постійна торгівля, а кількість ярмарок скорочується, "на окраїнах" навпаки. Вона пояснює це порівняно слабким розвитком міст і їхньою малою численністю [8, с.247]. Чорноморські порти Херсонської і Таврійської губерній