Г. А. Сигида

ДИНАМІКА КІЛЬКІСНОГО СКЛАДУ КУПЕЦТВА ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Формування купецтва Південної України упродовж першої половини ХІХ століття характеризувалося певними кількісними змінами. Такі зміни, визначаючи ступінь розвитку торгівлі того чи іншого району, є важливим показником розвитку краю. Тому першочерговим завданням стає визначення кількісних і якісних показників торгової буржуазії Південної України, пошуки діалектичного взаємозв'язку між цими показниками, а також виявлення причин, за якими ці зміни відбувалися у середовищі південноукраїнського купецтва.

Певною мірою можна погодитися із твердженням О.І.Гуржія, що на кінець XVIII ст. українське купецтво в межах Російської імперії фактично структуризувалося і набуло юридичного оформлення як стан.[1, с.51]. Щодо Півдня України цей процес тривав і далі, зважаючи на більш пізнє економічне освоєння регіону і його певні особливості.

Дані, які мають дослідники, дозволяють розглянути поставлене питання лише стосовно Катеринославської та Херсонської губерній. Дані щодо Таврійської губернії дозволяють отримати лише загальне уявлення про цю категорію населення. Основу купецтва тут складали татари, тобто зміни купецького стану безпосередньо залежали від еміграційних процесів, що підсилювалися під час російсько-турецьких війн. Ця причина стає головною в процесі кількісних змін у купецькому складі Тавриди.

Більш реальну картину можна отримати, розглянувши такі зміни за Катеринославською та Херсонською губерніями. Показники, що порівнюються, подані у наукових дослідженнях В.М.Кабузана та А.В.Бойка [2, с.270; 3, с.75], свідчать про те, що протягом першої чверті ХІХ століття в обох губерніях триває процес постійного зменшення кількості купецтва. Дослідник А.В. Бойко весь зазначений період розбиває на систему циклів, які дозволяють спостерігати за процесом детальніше.[3, с.76]. Було виділено два цикли (1805-1808, 1814-1817), у які відбувається значне зменшення купецтва і два цикли (1809-1812, 1818-1821), коли показники демонструють певне зростання. Вони чергуються між собою і далеко нерівнозначні за своїми показниками. Врешті-решт фіксуємо переважання тенденції до значного зменшення. Ця тенденція виявляється домінуючою для всієї імперії в цілому, і південноукраїнські губернії не були винятком.

Для пояснення такого явища в історичній літературі було популярним положення В.Н.Яковцевського про становлення загальноросійського ринку, в процесі якого відбувалося нівелювання цін на місцевих ринках, наслідком чого стало знищення основи торговельного капіталу, тобто нееквівалентного обміну, коли купець вже не мав змоги купувати дешевше на одному ринку, щоб перепродати дорожче на іншому [4, с.112].

Сучасні дослідження спростовують подібну тезу на підставі зазначеної вище циклічності та аналізу цін на основні товари місцевих ринків. Різниця в цінах на ринках південноукраїнських губерній значна, і про це свідчить наведений у таблиці з роботи А.В.Бойка коефіцієнт варіації.[3, с.77]

Коефіцієнт варіації торговельних цін у губерніях Південної України.

Виходячи з цих показників, за дослідженнями А.В.Бойка, нівелювання цін на місцевих ринках не відбувалося (хоча певна тенденція вже намітилася), і тому це не може служити поясненням зменшенню кількісного складу купецтва Південної України. Треба звернутися до факторів, що зумовили чергування періодів зростання кількості купецтва та періодів її зменшення.

У період з 1805 до 1808 року по двох губерніях скорочення кількості становить 568 людей. Цей період збігається з черговим зростанням оголошеного капіталу. Для купецтва 3-ї гільдії він вже дорівнює від 8000 до 20000 карб., для 2-ї - від 20000 до 50000 карб., для 1-ї - більше 50000 карбованців [5, с.977].

У період з 1814 до 1817 року розмір оголошеного капіталу залишається незмінним, а скорочення кількості купців по двох губерніях складає 284 особи.

Справа в тому, що уряд збільшував розміри не тільки прямих, а й непрямих податків. У 1812 році, замість 1 1/4 % гільдійського збору, уряд вводить 4 1/4 % збору. Крім цього, саме тоді був запроваджений податок з аркуша купецьких книг: за 1-ю гільдією - 600 карб., за 2-ю - 300 карб., за 3-ю - 20 карб. на рік, а потім було встановлено по 10% з податного карбованця на водні та сухопутні шляхи і по 1/2% з капітального карбованця на земські повинності. Отже, ще не пустивши гроші в обіг і не отримавши прибутку, купець був змушений, оголосивши капітал, сплатити доволі солідну суму грошей, що дорівнювала для купця 1-ї гільдії - 3462 карб. 50коп, для 2-ї гільдії - 1495 карб., а для 3-ї - 478 карб. Результатом подібних дій уряду стала стійка тенденція до зменшення кількості купецького складу протягом першої чверті ХІХ століття, тобто до реформи Є.Ф.Канкріна, яка змінила не тільки всю систему гільдійських податків, а й всю структуру торгівлі в цілому.

Щодо періодів зростання кількості купецтва - ця тенденція не так яскраво виражена кількісними показниками як перша за зменшенням кількості, але доволі стійка. Це пояснюється стабілізацією, перерваною черговим указом чи маніфестом, поступального процесу формування торгової буржуазії Південної України.

Тенденція до зменшення купецтва характерна не лише для Південної України, а й для всієї імперії в цілому. Показовими в цьому випадку стають дані про відсоткове відношення чисельності купецтва до загальної чисельності населення, яке наочно демонструє порівняльна таблиця, що наведена далі [3, с.81].

Співвідношення купецтва до загальної чисельності населення

Щодо Південної України, таблиці дають можливість спостерігати такий процес: кількість купецтва з кінця ХУІІІ століття до 1824 року зменшилася у 2,5 раза, а його частка в загальній кількості населення, відповідно