У цей час місто чекало на появу військ союзників. Міський отаман зібрав нараду за участю представників влади, міського управління та професійних організацій, на якій обговорювалося питання підготовки міста до прибуття військ Антанти. З цього приводу було випущено звернення до населення, де зазначалося, що "священний обов'язок кожного громадянина зробити все можливе для найкращого розміщення в місті гостей, не ускладнюючи в той же час перебування представників германської армії" [40].

Згадка про німецькі війська була не випадковою - німці рвалися на Батьківщину, але у зв'язку з наступом військ УНР союзне командування затримало їх евакуацію, плануючи використати для боротьби з Директорією.

5 грудня 1918 р. у Миколаїв з Одеси прибуло два англійські і один французький контр- міноносці. Зустрічало союзників керівництво міста у складі начальника гарнізону гетьманського генерала Богаєвського, представників міського самоврядування, працівників порту. Був присутній також міський отаман де-Бонді [41].

9 грудня 1918 р. миколаївська дума відрядила до французького представника Енно в Одесу делегацію, що мала з'ясувати з ним питання про подальшу долю думи [38.-С.37]. У цей час до Миколаєва наближалися війська Директорії. 10 грудня 1918 р. місто залишили представники гетьманської влади. Припинила свою роботу і міська дума [42]. 11 грудня була укладена угода між Григор'євим та командуванням німецьких військ у м. Миколаєві. В угоді за підписами отамана Григор'єва, генерал-майора фон Гільгаузена та представника Ради солдатських депутатів прапорщика Альбрехта викладалися умови вступу військ Директорії до Миколаєва:

"1) передача міських установ та заміна урядових осіб новим урядом повинна відбутися в повному порядку без кровопролиття. Урядових осіб, представників старого уряду ніхто не повинен переслідувати. Те ж саме стосується і офіцерів та солдат гетьманської армії, якщо вони не перейдуть до армії нового уряду, вони будуть лише обеззброєні;

начальник петлюрівського війська. гарантує порядок в громадських місцях, магазинах тощо та недоторканність приватної власності. Охоронятимуться установи, як і досі, німецькою окупаційною армією;

отаман зобов'язується придушувати всякі більшовицькі виступи в межах Херсонської губернії остільки, оскільки вистачить в нього сили;

отаман Григор'єв зобов'язується сприяти відправці німецького війська на Батьківщину.;

щоб попередити нічну паніку під час входу петлюрівського війська до міста, військо входитиме не раніш як о 7 ранку 12 грудня 1918 р. Німецькі війська не заважатимуть просуванню петлюрівських військ;

англійський десант морських частин, що .несе вартову і поліцейську службу, вважається, як і німецькі частини, за орган підтримання громадської безпеки, а тому слід уникати будь-яких непорозумінь з цими частинами" [43].

Як і домовилися, вранці 12 грудня 1918 р. війська Директорії вступили в місто. Частини Добровольчої армії встигли евакуюватися з міста на пароплаві "Румянцев" [32]. 17-й Олександрійський піхотний полк, що формувався в м. Миколаєві ще за часів Гетьманату, перейшов на бік республіканських військ Директорії. Наприкінці грудня 1918 р. з Олександрії та Єлисаветграда додатково прибуло 2 тисячі солдатів УНР із 42 офіцерами [30.-С.129;44].

У місті почалася розбудова нової влади. Відновлювалися посади комісарів, що існували за часів Центральної Ради. Комісаром м. Миколаєва було призначено С. Юріцина, а начальником залоги став полковник Самосієв [38.-С.43]. Проводилася робота з відновлення демократичної думи [32].

Наприкінці грудня у м. Миколаєві стався конфлікт між республіканськими військами та німецьким командуванням. У відповідь на вимоги Григор'єва до німців залишити Миколаїв німецькі війська оточили та обеззброїли 17-й Олександрійський полк, а штаб Григор'єва був змушений перебратися до Снігурівки [30.-С.130].

Без опору владу Директорії визнали в м. Херсоні. 13 грудня була укладена угода між штабом отамана Григор'єва та представниками військової та адміністративної влади Херсона. В угоді наголошувалося, що розташований у місті 16-й Єлисаветградський полк продовжує формування "із елементу, відданого УНР", а всі російські добровольчі частини повинні негайно залишити Херсон. Гарнізон міста очолив призначений Директорією М. Кедровський. 16 грудня із Вознесенська через Миколаїв у Херсон прибув ешелон республіканських військ - кавалерія та піхота. А 21 грудня 1918 р. російські офіцерські дружини по охороні порядку в місті були оточені та роззброєні військами Директорії. Але вже в січні 1919 р. під тиском вимог Антанти та виходу Добровольчої армії у район Олешки - Каховка - Берислав війська Директорії залишили Херсон [30.-С.130].

Взагалі під контролем Антанти на Півдні України опинилася порівняно невелика територія. Наприкінці січня французами було захоплено на південно-західній залізниці всі станції до Роздільної, на Бахмацькій лінії - до станції Колосівка. На початку лютого французька лінія розширилася до найбільших меж. Вона йшла через Бірзулу й Колосівку до Миколаєва й Херсона. Була спроба просунутися на північ Бахмацькою лінією до Вознесенська, але ця спроба закінчилася невдало [45.-С.51].

Повертаючись до питання про мотиви участі населення південноукраїнського регіону в антигетьманському повстанні, зазначимо, що в їх структурі національні вимоги, без сумніву, займали важливе місце. Але вони - і це цілком природно - поєднувалися з соціально-економічними і культурно-освітніми. Коли на початку січня 1919 р. на Півдні йшли вибори делегатів до Трудового Конгресу, громадяни села Мар'ївка (947 дорослих громадян обох статей) Біленській волості Олександрівського повіту дали своєму представнику І.М. Водязі наказ:

"1. Стояти за Федеративну демократичну Українську Народну Республіку, причому, до