Іншим сильним конкурентом Директорії в боротьбі за вплив на населення у цій частині Півдня виявився Махно. Справа у тому, що "батько" орієнтувався на ті ж соціальні верстви, що і Петлюра. Але він виступив першим і саме тому перехопив політичну ініціативу. Вже у вересні-жовтні 1918 р. його загони провели успішні партизанські рейди Олександрівським, Маріупольським, Бердянським і Павлоградським повітами, а в ніч на 16 жовтня махновці чисельністю в 220 бійців з 4 кулеметами захопили на деякий час Гуляйполе. "Так ми ходили по лівобережній Катеринославщині, - згадував начальник штабу Махна В. Білаш. - Було безліч нальотів, боїв, мітингів. В селах, де нам доводилося зупинятися хоча б на декілька годин, проводилися мітинги із закликом до повстання проти Скоропадського, окупантів і їх прибічників, за краще життя, за свободу" [50.-С.39]. Ця робота принесла свої результати. Селянське антигетьманське повстання на лівобережному Півдні відбувалося під махновським контролем. Про це свідчить багато фактів.

13 листопада з залізничної станції Софієвка доповідали у Катеринослав: "Більшовицькі ватаги Махна чисельністю приблизно 300 чол. насуваються з боку села Заливного на село Лукашеве Олександрівського повіту, яке у 12 верстах залізничного сполучення від Софієвки, куди прибуло близько 200 чоловік біженців, серед них є поранені, ватага на своєму шляху вбиває, спалює. Припускається, що ватага просувається на захід" [10.-С.414; 27.-Ф.1216.-Оп.1.-Спр.43.-Арк.102].

18 листопада катеринославський губернський староста доповідав у Департамент варти: "Загони ватаги Махна в околицях Олександрівського повіту грабують, вбивають. Загін бандитів, сто чоловік, у Василівці Павлоградського повіту мав перестрілку з вартою, вбито 2, поранено 2 вартових. На підступі до Терновки, біля Славгорода, загін вартових у 5 чоловік наштовхнувся на головні сили Махна до 600 чоловік. Почалася перестрілка, варта без втрат відступила на Синельникове для охорони цього району. Ватаги Махна кожночасно зростають, зайняли Василівку, Мар'ївку, Олексіївку Павлоградського повіту, частина переправилася через Дніпро і загрожує Катеринославу. У Маріуполі, повіті положення серйозне, ватаги бешкетують, варта примушена була покинути більшість своїх пунктів. Старші агенти покинули станцію Волноваха. Скрізь у губернії приймаються заходи по боротьбі з бандитами, але місцевими силами ліквідувати зростаючі ватаги не вбачається можливим, прошу допомогу" [10.-С.415; 51.-Ф.57.-Оп.2.-Спр.250.-Арк.2].

20 листопада Махно захопив с. Жеребець, а наступного дня надовго повернувся в Гуляйполе. Тут було утворено військово-революційний штаб, який передбачав можливу загрозу з боку гетьманських формувань і союзних військ, і тому розподілив район оборони навкруги села на 3 дільниці: Царекостянтинівську, Верхнього і Великого Токмака, Гришинську.

Катеринославська газета "Приднепровский край" 1 грудня 1918 р. повідомила про 10 тис. "добре озброєних і споряджених вояків ватаги Махна", які відновили в Павлоградському повіті і Гуляйполі радянську владу. За даними генерала Денікіна, наприкінці листопада - на початку грудня 1918 р. "на ростовському і кримському напрямках протягом грудня діяли об'єднані ватаги Махна силою в п'ять - шість тисяч" [52.-С.110].

Радянська історіографія навмисно приховувала роль махновців в утвердженні наприкінці 1918 р. радянської влади на Гуляйпіллі. Відзначалося, що у селі в той час діяв волосний ревком на чолі з місцевим ковалем Л. Коростильовим, який почав ліквідовувати відновлену гетьманом приватну власність на землю і реквізувати надлишки хліба у куркулів [53.-С.293]. Насправді ж це "реформування" здійснював військово-революційний штаб Махна, до якого також входив і представник більшовиків.

Перед Махном, як і перед іншими лідерами військово-політичних угруповань, стояло питання про союзників. Як зазначалося вище, Донбас, Крим, Мелітопольський і Бердянський повіти опинилися під контролем білогвардійців. Але це були тили махновців, з якими Добрармія вела жорстоку збройну боротьбу. Махновці цілком могли опинитися між трьома силами - військами УНР, білогвардійцями і червоною армією, що наступала з Півночі.

Враховуючи стратегічну ситуацію і селянський, переважно український склад махновського війська, республіканські власті сподівалися на союз з ним. Але до союзу з махновцями прагнули і більшовики. 27 листопада Махно, в черговий раз зайнявши Гуляйполе, створив коаліційний штаб повстанських загонів, до якого увійшли більшовик, анархіст і лівий есер. На початку грудня між більшовиками і махновцями була укладена угода про створення єдиного фронту проти німців, гетьманців, білогвардійців і петлюрівців. Командування військами було доручено Махну. Передбачалося утвердження в регіоні радянського режиму з анархістським забарвленням.

Добре знаючи антибілогвардійські настрої у махновському середовищі, отаман Республіканського коша армії УНР на Катеринославщині Горобець на початку грудня 1918 р. запропонував Махну угоду про спільні дії проти Добрармії, що наступала на "Махновію" з Дону. Цим самим робилася спроба нейтралізувати вплив на повстанців більшовиків і ліквідувати білогвардійську небезпеку. Махно пішов на переговори і в середині грудня 1918 р. угоду було укладено. Директорія забезпечувала махновців зброєю, боєприпасами і провіантом, а "батько" дозволяв проводити на підконтрольних йому територіях набір селян до армії УНР.

Про цю подію писав у своїх споминах В. Білаш. Згоду на переговори з Горобцем він пояснював так: "Штабом було вирішено виманити у нього (Горобця. - Г.Т.) зброю". Справді, в