Слабка українська присутність у містах разом з дискримінаційною політикою щодо української мови та культури створювали сприятливе середовище для русифікації нечисленних українців, які там проживали.

Вище зазначалося, що загальний рівень суспільного розвитку України достатньо точно характеризує розподіл населення за основними заняттями (див. табл. 1). Але середні дані для всього населення маскують становище окремих національних груп, зокрема, українців. Перепис 1897 р. свідчить, що у себе на батьківщині вони домінували лише в одній сфері - хліборобстві і добуванні сировини. Меншини контролювали стратегічні центри соціального, економічного і культурного життя. Цю обставину добре ілюструє таблиця 3 [12.-С.303].

Дані таблиці свідчать, що в результаті широкомасштабної іноземної колонізації українці зіткнулися на своїй власній території з національними групами, які і меншинами можна було назвати лише формально. В ключових сферах життя - промисловості, торгівлі, державній службі і інтелектуальній діяльності - саме представники корінної нації в Україні - українці - виявилися на становищі національних меншин. За наступні 20 років кардинальних змін у цьому відношенні не сталося. І напередодні революції 1917 р. українці все ще вирощували хліб і доглядали худобу, а промисловою діяльністю, торгівлею, адмініструванням у їх країні займалися представники інших націй, головним чином росіяни, євреї, поляки. Таке становище не могло не викликати глибоких національних суперечностей, які були постійним фактором суспільного життя і у той же час - додатковим фактором національної мобілізації.

Що ж стосується першопричин національної мобілізації, то їх автори модернізаційних теорій вбачають у соціальній мобільності, викликаній інтенсивним впровадженням ринкових відносин. У процесі модернізаційних змін формуються

цілком нові соціальні еліти, характерні для буржуазного суспільства. Вони вступають у боротьбу з старими елітами за контроль над країною. Величезний поштовх цьому процесу в Україні дала реформа 1861 р. Але особливістю України, як частини Російської імперії, є те, що соціальна трансформація відбувалася у рамках старих політичних і суспільних структур, зокрема, у рамках станового суспільства.

Стани - суспільні групи людей, різне правове і економічне становище яких закріплене юридичними актами. При феодалізмі належність громадян до певних станів передавалася у спадщину, переходи не допускалися і стани були замкнутими. Самодержавний лад прагнув максимально зберегти станові засади, на яких ґрунтувалося дореформене суспільство. Це було гарантією його самозбереження. Офіційна статистика з року в рік ретельно відслідковувала кількісне співвідношення різних станів в суспільстві у розрізі окремих губерній, регіонів і імперії у цілому. Складена на їх основі таблиця 4 характеризує становий склад 9 українських губерній [11.-С.87-88].

На відміну від західноєвропейських країн, де залишки становості сприймалися як середньовічна екзотика, в Російській імперії вони мали глибокі економічні і суспільно-політичні корені. Становий лад був реальністю дореволюційної Росії. Він живився напівкріпацьким і патріархальним господарством, залишками общинного ладу, політичним ладом держави, яка юридично закріплювала станову структуру і багатовікові традиції. Становість пронизувала все життя суспільства. Соціальний статус людини, його місце у суспільному житті багато у чому визначалися саме становим походженням. Становість розколювала людей ще до їх народження, задаючи кожному незалежно від його здібностей і зусиль, чітко визначене місце у суспільстві. Для початку ХХ ст. це був глибокий анахронізм. Ринкові відносини, що інтенсивно розвивалися, вимагали юридичної рівності людей, а становий лад передбачав юридичну нерівність. Ця обставина породжувала глибокі суперечності між величезною більшістю та незначною меншістю. Для дворян, духовенства і купецтва, питома вага яких становила лише 2,6% населення України, становий лад був гарантією їх привілейованого становища; для величезної більшості - селян, міщан та представників інших нижчих станів - вона була умовою їх неповноправного існування.

Характерно, що водорозподіл проходив не лише між окремими станами, але і всередині їх. Так, дворянство розділялося на декілька розрядів: помісне, безземельне, знать, царедворці, рюриковичі, титуловані, чини судового і воєнного відомств, дворяни особисті, знову пожалувані, російського та іноземного походження, іновірці,

земці та ін. У складі найбільшого стану - селянства - виділялися козаки, колишні державні селяни, поміщицькі, удільні, общинники, надвірники, колоністи, чиншовики, однодворці та ін.

Становість, без сумніву, стримувала соціальну мобілізацію, але зупинити її була не в змозі. Під становою оболонкою на початку ХХ ст. вже чітко проглядалися соціальні категорії буржуазного суспільства. Статистика царської Росії не враховувала ці категорії, неначе їх взагалі не існувало. Радянська історіографія, навпаки, прагнучи створити картину гострих класових суперечностей між робітничим класом і буржуазією, селянством і поміщиками, перебільшувала глибину диференціації суспільства і драматизувала соціальні конфлікти. Це, зокрема, відбилося на спробах відтворити статистичну модель соціальної структури України напередодні революції 1917 р., яку здійснили у 1981 р. І.К. Рибалка і Ф.Г. Турченко [7]. Але, незважаючи на певну ідеологічну заангажованість, їх підрахунки, що ґрунтуються на добротних дореволюційних джерелах (державна і земська статистика), після певної корекції, можуть бути використані для характеристики основних кількісних параметрів соціальної структури населення України з урахуванням наслідків капіталістичного розшарування [8.-С.36].

Наведені в табл. 5 дані свідчать, що напередодні Першої світової війни в Україні вже досить чітко вималювалася соціальна структура, характерна для

капіталістичного суспільства. В промисловості, торгівлі, кустарно-ремісничому виробництві ринкові відносини проявилися виразніше і тут сформувалися досить чіткі соціальні типи, характерні для капіталістичного суспільства. Разом з тим, звертає на себе увагу достатньо велика питома вага дрібних власників, що відбиває неоднорідність