Г. Ф. Турченко

ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

Після проголошення у 1991 р. незалежності України головна увага вітчизняних істориків була зосереджена на проблемах національно-визвольного руху і українського державотворення. В теоретичному плані ці проблеми пов'язуються з процесом формування модерної української нації. Процеси формування модерної української нації аналізуються в межах усіх, населених українцями територій Європи - як тих, що перебували у складі Російської, так і тих, що належали Австро-Угорській імперії. В рамках загальноукраїнських тенденцій в літературі цілком чітко виділялися особливості процесів на Наддніпрянщині і Західній Україні. Але кожен з цих великих історико-географічних теренів України, у свою чергу, розпадається на ряд історичних регіонів, з чітко вираженою специфікою, яка заслуговує на своє самостійне вивчення.

Істотні відмінності між різними регіонами - реальність України, яка має глибокі історичні корені. Видатний український історик Олександр Оглоблин писав про Україну початку ХІХ століття, як про конгломерат кількох історико-географічних територій, кожна з яких мала власну історичну долю [1, с.47]. З тих пір в Україні відбулися кардинальні зміни. Але і сьогодні, через два століття, українські регіони помітно відрізняються один від одного не лише особливостями етнічного складу населення, господарськими чи соціальними характеристиками, а навіть й домінуючими суспільно-політичними симпатіями. Це викликає багато проблем у відносинах центру і регіонів, у відносинах між окремими регіонами, які ускладнюють поступальний розвиток українського суспільства.

Слід зазначити, що проблеми, викликані регіональними відмінностями, не є суто українським явищем. Сучасна Росія, наприклад, складається з великої кількості історичних областей і територій, інтеграція яких до складу Російської держави супроводжувалася довгою і складною історією. Історичні області з досить виразними відмінностями має у своєму складі майже кожна з пострадянських держав. Для прикладу можна назвати хоча б Грузію і Молдову з їх сепаратистськими окраїнами. Країнам Західної і Центральної Європи також властива регіональна розмаїтість. Яскраво проявляється вона, наприклад, в Іспанії. І сьогодні існують глибокі відмінності між північними і південними регіонами Італії. Навіть Франція, яку вважають однією з найбільше централізованих держав, досить довго складалася з «розділених шматків», а націю, за оцінкою істориків, їй вдалося витворити щонайменше за 125 років - від Французької революції до Першої світової війни [2, с.4].

Регіональні особливості і пов'язані з ними проблеми вимагають глибокого наукового аналізу спеціалістів різних напрямків, у тому числі - істориків. Ця обставина справила значний вплив на стан сучасної світової історіографії. Її розвиток в останні десятиліття характеризується помітним посиленням інтересу до місцевої тематики. Серед усього іншого, це є своєрідною реакцією на інтеграційні процеси, які охопили планету. Адже процес глобалізації - це не лише здобутки, а й істотні втрати. Зокрема, він несе в собі відчутну загрозу місцевим національним спільнотам і відкриває перспективу збіднення етнокультурного фонду людства. Саме в умовах глобалізації й інтеграції посилюється усвідомлення необхідності збереження національної і регіональної специфіки, що, у свою чергу, викликає зростання зацікавленості широкої громадськості і спеціалістів місцевою проблематикою. Таким чином, могутні процеси глобалізації та інтеграції супроводжуються не менш активними проявами регіоналізації та локалізації.

Зазначена тенденція не обійшла й Україну, хоча витоки інтересу до місцевих особливостей тут мають і власний, суто український характер. По-перше, після проголошення незалежності українське суспільство не звільнилося від впливу інонаціональних та наднаціональних інтеграційних факторів, які нівелюють національну специфіку. По-друге, регіональні особливості стали об'єктом політичних спекуляцій частини місцевих еліт, які, переслідуючи корпоративні і особисті інтереси, нерідко протиставляють регіони всеукраїнському центру, ставлячи під загрозу територіальну єдність молодої держави. По-третє, Україна стоїть перед перспективою адміністративно-територіальної реформи, яка покликана ліквідувати наслідки радянського бюрократичного централізму і розширити перспективу демократичним тенденціям в місцевому самоуправлінні. Все це в комплексі перетворює регіональну проблематику в надзвичайно актуальну.

Слід зазначити, що вітчизняна історична наука, хоча з деяким запізненням, приймає цей виклик часу. Навіть поверхове ознайомлення із її станом переконує, що, поряд з розробкою загальноукраїнської тематики в останні роки посилюється інтерес до стану справ в окремих областях, краях, регіонах України - словом, відчувається прагнення до осмисленням територіальної розмаїтості країни. В структурі наукових знань в останнє десятиріччя став утверджуватися комплексний (міждисциплінарний) напрямок - регіоналістика (регіонологія).

Сьогодні на часі через призму регіоналістики поглянути на проблему формування модерної української нації і українського державотворення - одну з ключових проблем сучасної української історіографії, вивчення питання про місце і значення в процесі українського націотворення окремих регіонів України.

Разом з тим, постало питання - які теоретичні підходи слід використовувати при аналізі українського націотворення. Старі засади, якими керувалися дослідники ще у ХІХ - на початку ХХ ст., як і методологічний багаж радянської історіографії, для вирішення такого завдання виявилися непридатними. Зокрема, ортодоксальна версія марксизму (марксизму-ленінізму) з його формаційно- класовою теорією, яка неподільно панувала в радянській історіографії, пов'язувала створення національної держави з формуванням буржуазного суспільства, з конфліктом між буржуазією і феодальною аристократією, боротьбою буржуазії за політичну владу, за ринки збуту з буржуазією інших країн. Тлумаченню цієї доктрини було присвячено безліч статей і монографій. Націоналізм і нації в цих публікаціях зображувалися феноменами буржуазної епохи, своєрідним перехідним етапом на шляху еволюції людства до комунізму, який уявлявся як безкласове і безнаціональне суспільство.

В сучасному суспільствознавстві утвердилася точка зору, що, побудоване