ще у 1919 р. чеський вчений В. Дворський. З іншого боку, роль територіального фактора в історії різних націй неоднакова. Все залежить від конкретно-історичної ситуації. Оглоблин спирався на українські історичні реалії і для нього «проблема територіальна» в націотворенні набувала особливого значення, адже, по-перше, Україна в ХіХ - на початку ХХ ст. перебувала у складі двох сусідніх імперій - Російської і Австро-Угорської, а по-друге, саме на модерну епоху прийшовся процес радикального розширення українського етнічного простору, зокрема, за рахунок колонізації Півдня і Південного Сходу. Цей процес Р. Шпорлюк назвав «неординарним прикладом того, як народові доводилося створювати те, що в епоху націоналізму мало стати основою життєвого простору нації, її батьківщиною» [19, с.263]. Вказана обставина не могла не надати процесу формування модерної української нації неповторної своєрідності.
Поставивши на перше місце в ієрархії факторів націотворення проблему території, О. Оглоблин не обмежував дію цього фактора періодом заселення українцями південного регіону, а поширював його на ХХ ст., зокрема, на роки Українських визвольних змагань 1917-1921 рр., які пройшли під соборницькими гаслами.
Далі у доповіді О. Оглоблина йдеться про другу велику проблему українського націотворення - про процес економічної інтеграції, тобто, «консолідації українських земель з відмінною історичною та економічною долею в єдиний національно-господарський організм». Південь України, як її економічно найрозвинутіший регіон, відіграв в ХІХ - на початку ХХ ст. у цьому процесі особливу роль. Але цей, як і інші регіони України, був переобтяжений домодерними (напівфеодальними) формами економічних відносин, особливо, в аграрному секторі економіки. Що ж стосується промисловості і торгівлі України, то її висоти перебували поза контролем вітчизняного (українського) капіталу. Ці обставини гальмували націотворенні і їх усунення було завданням Української революції.
Вивчення українського націотворення, за О. Оглоблиним, передбачає також постановку політичної (третьої) проблеми, яка окреслюється ним такими питаннями: «а) державно-правовий і політичний стан і статус України у складі Російської імперії; б) імперська політика щодо України; в) реакція політичних сил на тую політику й г) формування - ідеологічне та організаційне - української політики в 19-20 стол.».
Нарешті, на процес органічного з' єднання регіонів України, їхньої національно-територіальної інтеграції, надзвичайний вплив мали зовнішньополітичні обставини, позиції сусідніх держав, міжнародного співтовариства у цілому. Адже щоб на території, яку О. Оглоблин називав «конгломератом кількох відмінних історико-географічних територій» (регіонів) склалася модерна Україна, необхідно не лише, щоб до цього прагнули самі українці і, принаймні, не виступали проти представники національних меншин - жителі цих регіонів. Необхідно також, щоб відбулася зміна сприйняття міжнародним співтовариством цього конгломерату регіонів колишньої Російської імперії як українського національно-територіального простору; необхідно, щоб у своїй політиці сусіди виходили з визнання цих регіонів невід' ємною складовою національно-територіального комплексу України, а населення - частиною української нації.
Четверта проблема, яка виділяється О. Оглоблиним у контексті українського націотворення, і яка, за його переконанням, «цілком природно, пов'язана з попередньою - це проблема української провідної верстви в 19 і на початку 20 століття». Проблема політичної еліти - одна з ключових проблем модерного українського націотворення.
П'ятою проблемою, яка, за переконанням О. Оглоблина, «цілком природно, пов'язана з попередньою і, звичайно, з усіма іншими, як перед нею, так і після неї, це проблема соціальної структури України». Мова йде про формування внаслідок модернізації економіки і промислової революції соціальної структури, яка відповідає капіталістичному суспільству. Використовуючи термінологію модерністів, мова йде про соціальну мобілізацію в процесі переходу від аграрно- ремісничого до індустріального суспільства.
Шоста проблема, яка становить важливу складову українського історичного процесу 19-20 ст., це «проблема культурного процесу в 19-20 стол., ... зокрема, питання українського культурно- національного (чи національно-культурного) відродження...».
Національно-культурне відродження розглядається як важливий наслідок модернізаційних процесів в Україні - економічного розвитку, соціальної мобілізації, зростання грамотності населення, пробудження національної свідомості і посилення інтересу до національної культури, мови, народних звичаїв тощо. Відродження охопило всі регіони України, причому, в кожному з них воно мало свої виразні особливості, які заслуговують на спеціальне вивчення. В 1917 р. почався новий його етап, коли національна культура охоплює широкі маси етнічних українців і перетворюється в потужний фактор формування національної свідомості і національної мобілізації.
Загальним, інтегрованим підсумком усіх попередніх шістьох процесів, зазначає О. Оглоблин, є «формування модерної української нації» - сьома основна проблема історіографії, яка має й «самостійне й величезне історичне значення». Без постановки і вивчення цієї проблеми «порушення й розв'язання всіх інших проблем мало б, у кращому разі, лише обмежене й умовне значення», [1, с.50-51] - зазначає О. Оглоблин.
Як бачимо, становлення сучасної української нації О. Оглоблин розглядає цілком в дусі модернізаційної схеми розвитку суспільства, враховуючи особливу роль регіонального фактора: націотворення в різних регіонах України відбувалося з неоднаковою інтенсивністю. Разом з тим, це єдиний, взаємозв'язаний процес, який охоплює всю Україну.
Поряд з регіональним фактором, значну увагу у своїй статті О. Оглоблин приділив впливу на процес українського націотворення національних меншин. На відміну від своїх попередників, він відмовився «виносити» їх за рамки українського націотворення. Зокрема, О. Оглоблин негативно оцінив «канонізовану схему культурного процесу як виключно українсько-етнічного, українськомовного і навіть українсько-політичного процесу, до якого, майже до останнього часу, включалося тільки те, що писалося, творилося українською мовою або діячами .українського етнічного походження». Історик