формулює принципової ваги висновок: «Усе, що було створено на Українській землі силами українських (територіально й національно) культурних діячів (та установ), незалежно від їхнього етнічного походження і характеру і незалежно від мовної форми культурних творів, належить Україні. Єдиним селекційним критерієм може бути тільки дух, зміст і ідеологія самого твору» [1, с.51].
Такий підхід відповідає новітнім уявленням про шляхи формування національної ідентичності, а отже, і націотворення. Шляхів цих сучасні вітчизняні і зарубіжні дослідники виділяють два. Перший ґрунтується на так званому «кровному праві». При такому способі ідентифікації передбачається, що члени однієї нації мають спільне походження і спільну культуру. Це - етнічно-генеалогічна ідентичність. Інша концепція будується на праві території. Ключовим моментом цього підходу є зростання солідарності серед населення певного території (країни), незалежно від етнічних, мовних, культурних, релігійних та інших відмінностей. Така ідентичність називається громадянсько- територіальною або політичною [6, с.204; 10, с.89; 11, с.324]. Наскільки можна судити зі змісту виступу О. Оглоблина, він схиляється до оцінки українського шляху в контексті концепції громадянсько- територіальної, або політичної нації. Але, здається, він не протиставляє обидва шляхи. В реальному історичному процесі ці шляхи часто переплітаються. «Не потрібно перебільшувати різницю між
територією і генеалогією, між ius soli (правом місця народження) і ios sanguinis (правом крові)..., - зазначає Е. Сміт. - В більшості націй є обидва способи суспільної організації, навіть коли вони якийсь час зумисне надають перевагу одному з них» [20, с.95].
Визначити, який із цих двох шляхів на різних етапах історії реалізувався в Україні - одне з важливих завдань істориків.
Джерела та література
Оглоблин О. Проблема схеми історії України 19-20 століття (до 1917 року) // Студії з історії України: Статті і джерельні дослідження / Українське історичне товариство, Українська вільна Академія наук у США. - Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995.
Грицак Я. Двадцять дві України // Критика. - К., 2002. - Ч. 4 (54).
Гуслистый К.Г. Вопросы истории Украины и этнического развития украинского народа (Период феодализма). - К., 1963
Гуслистий К.Г. До питання про утворення української нації. - К., 1967.
Сталін Й.В. Марксизм і національне питання // Твори. Переклад з російського видання, схвалений комісією ЦК КП(б)У. - К., 1947. - Т. 2.
Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. - К., 1999.
Мазлах С., Шахрай В. До хвилі. (Що діється на Вкраїні і з Україною). - Пролог, 1967.
Бочковський О. Вступ до націології / Центр громадянської просвіти. - К., 1998.
Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. - К., 1991.
Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність. - К., 1994.
Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - К., 1996.
Каппелер А. Формування української нації в Російській імперії ХІХ ст. на тлі націотворчих процесів в Європі // Формування української нації: історія та інтерпретації. Матеріали круглого столу. - Львів, 1995.
Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. - К., 1997.
Gellner E. Nations and Nationalism. - Oxford, 1983. (Фрагмент цієї роботи українською мовою див.: Гелнер Ернест. Нації та націоналізм // Націоналізм. Антологія / О. Проценко, В. Лісовий (упоряд.), Л. Білик (літ. ред.); Наукове товариство ім. В'ячеслава Липинського. - К., 2000).
Кеннет М. Тлумачення націоналізму // Націоналізм. Антологія. - К., 2000.
Гатчісон Д. Культурний і політичний націоналізм // Націоналізм. Антологія. - К., 2000.
Валіцький А. Чи можливий ліберальний націоналізм? // Націоналізм. Антологія. - К., 2000.
Бродель Ф. Что такое Франция. - М., 1994. - Кн. 1: Пространство и история.
Шпорлюк Р. Імперія і нації. З історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. - К., 2000.
Сміт Ентоні Д. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. - К., 2004