Але не лише це визначило характер політики місцевих більшовиків в Україні. РСДРП(б) була строго централізованою партією, і її місцеві організації дуже рідко виступали проти лінії центру. Питання про територіальну єдність України не турбувало ні більшовицькі "низи", ні "верхи" Так, коли на початку серпня 1917 р. Тимчасовий уряд у своїй Інструкції погодився надати автономію Україні лише в межах п'яти губерній, більшовики Донецько-Криворізького регіону сприйняли це як належне і не протестували проти анексіоністського кроку центру [10.-С.437]. А коли більшовики прийшли до влади в Петрограді, то щодо України на ділі (а не в деклараціях) продовжували політику Тимчасового уряду. Раднарком Росії, фактично, не визнав факту поширення юрисдикції Центральної Ради на Харківщину, Катеринославщину і частину Таврійської губернії (тобто ті території, які Тимчасовий уряд у свій час відмовлявся включити до складу автономної України). Про це, зокрема, свідчить розмова 17 листопада 1917 р.* Людвіга Бернгейма (псевдонім - С. Бакинський), одного з членів Південно-Західного обкому РСДРП(б), із Йосипом Сталіном - Наркомом з національних справ Радянської Росії, членом більшовицького ЦК. "Правда" - центральний орган РСДРП(б) один з фрагментів розмови подала під рубрикою: "Імперіалізм Ради". Сталін звинувачував Раду у тому, що вона "зверху приєднує до себе все нові і нові губернії, не питаючи населення цих губерній, чи хоче воно увійти до складу України". Цю політику Сталін називав "анексією нових губерній" Радою [13.-С.537]. В іншому номері від 7 грудня 1917 р. "Правда" інформувала своїх читачів про

насильницьке, без згоди населення, захоплення Центральною Радою Донецького басейну.

*

Дати до 1 лютого 1918 р. подаються за старим, а після 1 лютого - за новим календарним стилем.

Про цю розмову в радянській історіографії писалося неодноразово, але про цитовану вище фразу не згадувалося. Охоче наводився інший фрагмент розмови, поданий у "Правді" під рубрикою "Про владу Совєтів": "Ми всі тут думаємо, що ви - кияни, одесити, харків'яни, катеринославці та інші повинні повсюдно взятися за скликання. крайового з'їзду робітничих, солдатських і селянських депутатів на Україні" [13.-С.537]. На підставі цієї фрази робилися висновки, які суперечили суті розмови. Зокрема, в узагальнюючій колективній монографії "Триумфальное шествие Советской власти на Украине", яка вийшла у Києві 1987 р., мовиться: " ЦК РСДРП(б) і Раднарком у повній відповідності з "Декларацією прав народів Росії". всіляко сприяли об'єднанню "исконных" українських земель в робітничо-селянську Українську радянську республіку" [14.-С.255]. На наш погляд, з цих слів аж ніяк не випливає, що Сталін і більшовицький Раднарком були палкими прихильниками територіальної цілісності України. Коли у грудні 1917 р. у Харкові відбувся т.зв. Перший Всеукраїнський з'їзд Совєтів, на якому була проголошена радянська влада, у спеціальній резолюції "Про самовизначення Донецького та Криворізького басейнів" було зазначено, що слід добиватися "єдності Донецького басейну в межах радянської республіки" і включення його як єдиного цілого "до складу Російської Радянської Республіки" [15]. Як відомо, Ленін від імені Раднаркому вітав радянський уряд України, утворений на Харківському з'їзді. Якщо судити з тексту привітання, ніяких негативних емоцій наміри делегатів харківського з'їзду розчленувати Україну у нього не викликали [16]. Все, що відбувалося в Україні, не суперечило поглядам більшовицького центру на "вирішення" національного питання. У виступі на IV обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів 27 січня 1917 р. М. Скрипник сказав: "Як член Центр. Комітету партії, я знаю, що право рішення цього питання надано місцевим радянським організаціям" [17.-С.255]. У конкретних умовах української дійсності така позиція означала потурання сепаратистським настроям на місцях.

Не викликає сумніву, що більшовики України добре знали про настрої в петроградських "верхах" і сприймали публікації, подібні тим, які були надруковані в "Правді", як пряму директиву. Десятки статей з подібними оцінками дій Центральної Ради щодо південноукраїнських земель були опубліковані в газетах "Звезда", "Пролетарская мысль", "Донецкий пролетарий" та інших періодичних виданнях Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Херсона, інших міст України, зокрема, її південного регіону.

Таким чином, в національному питанні і більшовицькі верхи, і місцеві функціонери виявилися послідовниками Тимчасового уряду.

Звичайно, така політика була з обуренням зустрінута в Центральній Раді. Щодо територіальної єдності України різні фракції Ради демонстрували солідарність. Але за межами цієї єдності виявилася частина лівих есерів і соціал-демократів - членів Центральної Ради (М. Полозов, П. Любченко, В. Еланський, Є. Неронович та ін.). У січні 1918 р. вони зробили спробу здійснити в УНР державний переворот. За свідченням В. Винниченка, ця група діяла в контакті з Раднаркомом Росії і харківським Народним Секретаріатом. Планувалося розпустити Центральну Раду і передати владу Раді робітничих, солдатських і селянських депутатів [8.-Ч.ІІ.-С.221-222]. Після того, як змовники були заарештовані в приміщенні Центральної Ради комендантом Києва М. Ковенком, була створена парламентська комісія, яка розслідувала справу заарештованих. Доповідаючи від імені комісії 22 січня 1918 р. над засіданні Центральної Ради про плани змовників, Б. Мартос, серед іншого, сказав: "Було також умовлено розділити Україну так, щоб Катеринославщину, Таганрозьку округу та ще деякі гірничо-промислові частини України прилучити до Московщини" [18.-С.122].

Таким чином, увесь попередній хід подій засвідчує, що більшовики були зацікавлені в