Радянська республіка Таврида була проголошена 19 березня 1918 р.

До захоплення влади у Криму більшовиками тут існувала демократична влада. 20 листопада на з'їзді делегатів земств і міст була обрана Рада (Совєт) народних представників, що складалася переважно з соціалістів та лібералів, а також представників усіх національностей, які проживали на півострові. На засіданні Генерального Секретаріату Центральної Ради 22 грудня Секретар міжнародних справ О. Шульгин повідомив, що "Совет народных представителей" хоче поширити свою владу на три північні повіти Таврії", а Д. Антонович додав, що у ту організацію входять люди, які на з'їзді Румчероду, проведеному у грудні, виступали проти Української Республіки" [18.-С.58].

Через два тижні після утворення "Совета народных представителей", 12 грудня 1917 р., на установчому з'їзді кримськотатарського населення був обраний національний уряд - Рада директорів (Директорія). Рада народних представників діяла спільно з Радою директорів. Форму управління в Криму планувалося визначити на Всеросійських Установчих зборах. Серед татар були сильні автономістські настрої, що підтримувалися українцями. Але демократичні органи влади були ліквідовані, коли наприкінці січня 1918 р. владу у Криму захопили більшовики [1.-С.580].

Створення Радянської республіки Таврида в радянській історіографії характеризується, як цілком правильний крок, що відповідав політиці більшовиків у конкретних умовах боротьби з німецьким наступом. Це адміністративно-територіальне утворення існувало з 19 березня по 30 квітня 1918 р. Ініціатором його заснування був Ленін, який обговорював план у вузькому колі членів ЦК і представників Донецько-Криворізької республіки. Шляхом створення буферних радянських республік на Півдні пропонувалося вирішити завдання збройної боротьби з Центральною Радою і німецько-австрійськими військами. При цьому Радянська Росія формально не порушувала умови Брестського миру. Для реалізації задуму в Крим була відряджена група професіональних революціонерів, які раніше ніколи не були на півострові і слабо уявляли собі конкретну ситуацію в регіоні. Документів, які б свідчили про ініціативу місцевих жителів у цій справі, історики не виявили.

Радянський режим у Криму пройшов певну еволюцію, перш ніж на установчому з'їзді Рад, земельних і воєнно-революційних комітетів Криму (7-10 березня 1918 р.) було обрано Центральний виконавчий комітет у складі 12 більшовиків та 8 лівих есерів. Саме цей орган і прийняв 19 березня декрет про створення Радянської республіки Таврида. Історія цього утворення радянськими науковцями описана в деталях. Але з відомих причин вони не ставили перед собою завдання висвітлення його відносин з Центральною Радою і Радянською Україною.

Згідно з декретом від 19 березня три материкові повіти Таврійської губернії - Бердянський, Мелітопольський і Дніпровський включалися до складу новоствореної республіки [36.-С.225]. Схоже, що нову республіку планувалося будувати в межах старої Таврійської губернії, а уряд Тавриди ставився у пряму підпорядкованість Раднаркому Російській Федерації. Однак на шляху реалізації цієї ідеї стояло занадто багато перепон. Тут переважало українське населення, і Центральна Рада цілком законно вважала ці повіти територією УНР. Тому материкова частина Таврійської губернії, згідно з умовами Брестського миру, залишалася за Центральною Радою, і радянські війська повинні були її звільнити. Демонстративне включення цих повітів до складу Тавриди могло бути сприйняте, як виклик. Це створювало додаткові приводи для конфліктів з радянським урядом України, а у перспективі, можливо, й з німецьким окупаційним командуванням, коли його війська захоплять Північну Таврію. До того ж на північні повіти Таврії цілком серйозно претендувала Донецько-Криворізька республіка, а це загрожувало скандалом у "святому сімействі". Мабуть, з ситуацією були обізнані в Москві, куди для узгодження дій і одержання інструкцій відбули наркоми внутрішніх справ і фінансів С. Новосельський та А. Коляденко. Після їх повернення до Криму 21 березня був прийнятий новий декрет, яким уточнялася територія Тавриди, що тепер обмежувалася Кримським півостровом. Північні повіти колишньої Таврійської губернії юридично не визнавалися частиною Радянської республіки Таврида. В декреті про перебування Тавриди у складі Радянської Росії не говорилося.

Ця історія мала продовження, яке на основі документів Державного архіву Республіки Крим описане в колективній монографії П. Гарчева, Л. Кононенко і М. Максименка "Республіка Таврида". На початку квітня 1918 р. відбувся Бердянський повітовий з'їзд Рад. Він постановив визнати Бердянський повіт таким, що входить до складу УСРР. На з'їзді також висловлювалося бажання, щоб Дніпровський і Мелітопольський повіти об'єдналися з Бердянським у складі Радянської України. Нагадаємо, що на цей час майже вся територія України була зайнята українськими і німецько-австрійськими військами, а в Криму більшовики все ще залишалися при владі. В цих умовах керівництво Дніпровської повітової Ради висловило свою стурбованість з приводу відокремлення північних повітів Таврії від Криму і навіть погрожувало припиненням постачання продовольства за Перекоп. По суті, після проголошення 21 березня 1918 р. республіки в межах півострова ЦВК і Раднарком Тавриди здійснювали управління і північними повітами колишньої Таврійської губернії. ЦВК у своєму повідомленні від 6 квітня наголосив, що "хоча за декретом Мелітопольський, Дніпровський і Бердянський повіти і не ввійшли в межі Республіки Тавриди, але через виявлені ними побажання і їх природні зв'язки з іншими територіями Криму вони фактично входять до