Національний склад цих груп населення, як і всіх інших, був неоднорідним. У торгівлі українська складова становила меншість у всіх регіонах України, як у містах, так і у селах. Так, дані перепису 1897 р. свідчать, що серед торгівців 9 українських губерній українців було лише 13%. Переважали євреї, другими за чисельністю були росіяни. Лише на Слобожанщині ситуація була трохи іншою: з 22 381 осіб, зайнятих у торгівлі, українців було 9734, або 43%. Таким чином, тут вони були у відносній більшості [17.-С.180-185]. У міському ремеслі Лівобережжя відсоток українців також був вищим, ніж у інших регіонах України. Що ж стосується сільської місцевості усіх без винятку регіонів України, то тут, у кустарно-ремісничому населенні, серед дрібних і середніх підприємців переважали українці - місцеві селяни, що поступово поривали з сільським господарством.
У літературі побутує думка про недостатню представленість українців у дрібнобуржуазному міському середовищі. Це справді так. У наших сусідів - наприклад, у Польщі і Чехії - на початку ХХ ст. дрібна буржуазія у містах була переважно національною. Але наскільки сильно ця обставина справляла стримуючий вплив на розвиток національно-визвольного руху? Досвід народів Центрально-Східної Європи показує, що успішне державотворення можливе і при відсутності сформованого класу національної буржуазії. Однак, зауважує Мирослав Грох, жоден народ не здобув своєї державності без міської дрібної буржуазії. Це - загальне правило. В Україні міська дрібна буржуазія українського походження, хоча і у недостатній кількості (у порівнянні з європейськими стандартами), але все ж була представлена. Та ще більше її було у сільській місцевості. Русифікаторські фактори тут діяли значно слабше, ніж у місті. Нагальної необхідності демонструвати щоденну лояльність по відношенню до імперського режиму у дрібного кустаря, як і в інших представників дрібної буржуазії, не було. Навпаки, опинившись у висококонкурентному середовищі, притиснутий єврейським ремеслом і торгівлею, з одного боку, і російським фабрикантом, ремісником і торгівцем, з іншого, він тяжів до українського визвольного руху, зокрема, зауважує Б. Кравченко, до його національно-радикального крила [12.-С.57].
Але національні почуття української буржуазії часто не виходили за межі побутових стосунків, мали, скоріше, стихійний, ніж чітко усвідомлений характер, не були організаційно оформленими. Окремої політичної партії, яка б об'єднала цю групу населення, в Україні ще не існувало. Українську демократично-радикальну партію (УДРП), яка виникла в 1905 р., буржуазною можна назвати лише умовно. Це була переважно інтелігентська ліберальна організація, участь у роботі якої підприємців була дуже обмеженою. Не випадково партія оперувала гаслами, які з точки зору інтересів пересічного буржуа були неприйнятними. Мова йде про соціалістичні пункти програми УДРП, про вимогу переходу "капіталів і промислових знарядь у власність тих, хто їх виробляє". Проте це положення програми не мало директивного характеру. Євген Чикаленко, один з авторів програми (до речі, досить крупний поміщик-підприємець) писав: "...Соціалізм я вважаю за дороговказну зорю, яка вказує шлях, за яким людство повинно йти, але не досягне його, як не досягнуло справжнього християнства, а пристосувало його до життя, так само буде й з соціалізмом" [18.-С.10-11].
Товариство українських поступовців (ТУП), що заступило УДРП і об' єднало у своїх громадах крім радикал-демократів також соціалістів і безпартійних, своїм складом мало відрізнялося від попередника. Дослідники говорять лише про "потенційну соціальну основу" УДРП (а потім - ТУП), якою були "дрібні і середні верстви буржуазії", середнє селянство, інтелігенція. Ця "потенційна база" до 1917 р. так і не перетворилася в реальну. Реальними і найбільш типовими учасниками громад ТУП були саме інтелігенти, що своєю активністю прагнули компенсувати інерцію "потенційної бази".
У цих умовах українські (за походженням) буржуа разом з українським (знову ж таки, за походженням) дворянством знаходили політичний притулок у російських партіях і об'єднаннях праволіберального (октябристи) і навіть консервативно- монархічного (Союз Михаїла Архангела, Союз руського народу та ін.) напрямку, відіграючи там підпорядковану, другорядну роль. Вступ цих елементів українського населення до названих вище партій найбільш інтенсивно проходив протягом революції 1905-1907 рр. Представники буржуазії і дворянства шукали в їх середовищі захисту від революційних