І. М. Преловська

ДО 80-ї РІЧНИЦІ СКЛИКАННЯ ІІ-го ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ УАПЦ 17-30 ЖОВТНЯ 1927 р.

У 2007 р. виповнюється 80 років з дня скликання ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ і тому є потреба звернутись до вивчення обставин його скликання та ходу подій. У справі пошуку, наукового дослідження і публікації документальних джерел з історії УАПЦ залишається поки що багато недосліджених питань, тому публікація документів і матеріалів ІІ Собору УАПЦ, яка планується Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, повинна сприяти реконструкції подій другої половини 1920-х рр., які пов'язані з діяльністю УАПЦ, змінами у державній політиці щодо церкви напередодні "Великого перелому" 1929 р., з'ясування обставин усунення від керівництва митрополита Василя Липківського [1, с.275].

Джерела з історії УАПЦ 1921-1930 рр. у радянську добу були виключені з наукового обігу і тільки після початку боротьби за реабілітацію цієї церкви в Україні наприкінці 1980-х рр. з'явилися публікації з цієї теми. Справа була не тільки у намаганні розшукати відомості щодо тих установ, організацій та осіб, які в радянський час були визначені як "ворожі радянській владі", а отже "непотрібні" і "шкідливі" для дослідження. Потребу у вивченні документів з історії УАПЦ стимулювали події, які були пов'язані з "третім відродженням" автокефального руху і створенням Київського патріархату під час Всеукраїнського Собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р.

На початку 1990-х рр., до початку вивчення матеріалів в українських архівах, опубліковані в діаспорі джерела вперше за багато років було привезено в Україну. Документи й матеріали УАПЦ [2;

3; 4], спогади її діячів [5; 6], праці й листи митрополита УАПЦ Василя Липківського [7; 8; 9] та багато публікацій, які були надруковані в Західній Європі, Канаді, США, Австралії - там, де утворилися громади УАПЦ після знищення цієї церкви в Україні.

Багато зусиль щодо цього доклало організоване після ІІ Світової війни в США Українське Православне Братство ім. Митрополита Василя Липківського, яке очолював Валентин Кохно - син одного з делегатів ІІ Собору УАПЦ 1927 р. о. Микити Кохна. Але матеріали ІІ Собору УАПЦ 1927 р., який відбувся в соборі святої Софії Київської, досі не були опубліковані. Можливо, цьому перешкоджало упереджене ставлення до цього Собору, викликане тиском з боку радянської влади, яка ще в 1926 р. поставила спеціальною умовою дозволу на проведення Собору усунення о. митрополита Василя Липківського від церковного служіння і розгорнула ідеологічну кампанію в пресі з метою дискредитації як самого митрополита, так і всієї УАПЦ.

З документів ІІ Собору 1927 р. опубліковано тільки незначну частину в збірнику українського християнського самвидаву "Мартирологія Українських Церков" [3, с.137-150], де видрукувані матеріали, які зібрав прот. Митрофан Явдась [4], витяги з "Історії Української Православної Церкви" митрополита УАПЦ Василя Липківського [8]. Аналітичний огляд діяльності Собору вже почасти було здійснено Іваном Власовським [2, с.198-207], істориком Арсеном Зінченком [1, с.268-279] та автором публікації [10; 11; 12].

Справа скликання і проведення ІІ Собору УАПЦ стосувалася не тільки вірних. Влітку 1927 р. тривала напружена робота не тільки серед церковних громад і осередків, а й у карних органах влади. 5 серпня 1927 р. ВПЦР письмово зверталася до НКВС УСРР з проханням надати дозвіл скликати Собор, повідомляючи про те, що Предсоборна Нарада 26-30 липня 1927 р. розробила проект програми, визначила доповідачів й обрала Предсоборну Комісію. Як підтвердження того факту, що новообраний склад ВПЦР вже був готовий виконувати всі "рекомендації" влади, зокрема підвідділу культів Адмінвідділу Київського Окрвиконкому, є віднайдені 2 дозволи на проведення Передсоборної наради. Очевидно, хтось з членів Президії ВПЦР регулярно навідувався до відділу культів, де надавалися дозволи або заборони.

Щодо тих, хто опікувався справами УАПЦ з боку карних органів, є потреба здійснити окреме джерелознавче дослідження, оскільки в питанні вивчення репресій завжди існують дві сторони: та, що постраждала, і та, що спричинила в свій час тортури і смерть репресованих [13,с.430-581]. Збереглися відомості про це і в працях самої УАПЦ. Вперше їх оприлюднив Василь Липківський, який написав: "Проекти своїх ухвал нарада перше носила до ДПУ і лише після ухвалення там, записувала їх до свого протоколу. Члени наради мусіли триматись перед ДПУ як учні перед грізним педагогом, за найменший ухил від заведеної ДПУ дисциплини одержували від нього сувору догану; одно слово це вже була не вільна церковна організація, а церковна філія ДПУ" [8, с.148].

У брошурі "Хай буде відомо всім..." про ІІ Собор УАПЦ 1927 р. сказано, що з боку НКВД надійшов суворий наказ "усунути митрополита Василя і виконавцем цього наказу був ... полковник [Сергій] Карін... Не когось іншого вибрав [Всеволод] Балицький, а досвідченого «майстра» в цій «роботі». Він і «опікувався» покійним митрополитом Василем на Другому Соборі, завданням якого було - підкорити КГБ-івській контролі, а через неї, очевидно, і московській духовній контролі..." [14, с.17].

Сам Собор, згідно зі складеною програмою, мав відбутися в теплій Софії. Як делегатів планувалося запросити Президію ВПЦР, науковців, учасників І-го Собору УАПЦ 1921 р. [15, с.401- 436], та представників інших православних Церков в Україні. Було ухвалено переглянути "Канони" УАПЦ 1921 р. "за вимогами церковного життя"