служіння Митрополита., я в одному почуваю неспокій совісти: Я коли нічого доброго сам не зробив, то й нікому не став на перешкоді до праці... Дякую Бога, за 6 літ я не наклав заборони ні на одного священика і закінчуючи своє служіння можу лише сказати, як один Св. Отець при своїй кончині: слава Богу за все. А тих, кого я чим образив., перед Вашим Святим Собором щиро прохаю мене вибачити». Після цього почулися голоси з місць: «Бог простить». Собор заспівав «Іс полла еті деспота»" [18, арк.166 зв.].
Далі голова Собору Володимир Чехівський зробив заяву про те, що Президія Собору й ВПЦР ухвалила приступити до розв'язання тих питань, які потрібно Собору розглянути при найбільшій кількості членів, а саме - до виборів нового митрополита УАПЦ і Президії ВПЦР. Він запропонував обрати митрополита, а у вівторок - Президію ВПЦР. Було також запропоновано переобрати заступника Василя Липківського, яким до цього часу залишався архієпископ Київщини Нестор Шараївський. Таким чином обидва керівники УАПЦ, які були першими висвячені під час І Собору УАПЦ в
Софійському кафедральному соборі 23 жовтня 1921 р. як митрополит і архієпископ, на ІІ Соборі змушені були залишити своє церковне служіння.
Напевно, велися якість переговори щодо обрання майбутнього митрополита. Про це свідчать наслідки голосування на засіданні від 24 жовтня 1927 р. в понеділок. Відразу після початку засідання, на якому були присутні 208 делегатів, відбулося нове голосування. Єпископ Гайсинський УАПЦ Микола Борецький одержав 188 записок, всі інші - по декілька. Всього було 212 записок. Голова Собору Володимир Чехівський запропонував по прийнятому порядку запросити всеч. о. Миколу Борецького. Коли оголосили наслідки голосування, то настала зворушлива сцена - він заплакав і, плачучи, схилився на аналой. Володимир Чехівський звернувся до нього так: "Всечесний Отче Микола [!] Собор поставив Вашу кандідатуру; із загального числа 212 душ - 183 голосів виявили свою волю й бажання бачити Вас на катедру Митрополіта Всієї України".
Всі дзвони на дзвіниці св. Софії Київської сповістили вірних УАПЦ про обрання нового митрополита. Після цього Найпочесніший о. Миколай Борецький зайняв місце поруч з о. Митрополитом Василієм у президії Собору. 25 жовтня 1927 р. на вечірньому засіданні було прийнято рішення провести інтронізацію новообраного митрополита Миколая Борецького у четвер 27 жовтня 1927 року.
26 жовтня 1927 р. наприкінці засідання архієп. Йосиф Оксіюк зачитав чин інтронізації новообраного митрополита Миколая Борецького. На жаль, не збереглося документальних свідчень про те, як відбулася ця подія. Новий митрополит УАПЦ звернувся з промовою до учасників, закликаючи їх нести привітання від Святої Софії, мощей св. Макарія всім вірним УАПЦ. Після промови соборяни заспівали всім провідним учасникам Собору, потім всім членам Собору і всієї Української церкви «Довгії літа». Наприкінці засідання Собор заспівав «Молитву за Україну». Праця Собору закінчилася о 14 год. 40 хв. молитвою «Достойно Єсть» [17, арк.173].
Після ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ 17-30 жовтня 1927 р., Собору «самопізнання», цій Церкві залишалося існувати до січня 1930 р., коли митрополит Микола Борецький підписав акт про «самоліквідацію» УАПЦ [19]. Таким чином цей Собор став другим і останнім після інституалізації УАПЦ в 1921 р. Впродовж 1927-1937 рр. цю церкву було практично повністю ліквідовано, а її діячів репресовано. Весь цей період залишалися діяти десь на периферії тільки невеликі громади УАПЦ, яка з грудня 1930 р. мала назву «Українська Православна Церква», та окремі священики і диякони.
Дослідження і публікація матеріалів ІІ Всеукраїнського Собору УАПЦ 1927 р. покликані розширити межі вивчення державно-церковних стосунків періоду початку активної ліквідації Православної церкви в СРСР, з'ясувати обставини і форми підкорення церковного життя контролю з боку карних органів, отримати відомості щодо біографій діячів українського «розстріляного відродження», дати можливість дослідникам на підставі опублікованих джерел вивчати різноманітні аспекти політичного, суспільного та релігійного життя в Україні другої половини 1920-х - 1930-х рр.
Джерела та література
Зінченко А. Визволитися вірою. Життя і діяння митрополита Василя Липківського. - К., 1997.
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4 т., 5 кн. - Т. !V. - Ч. 1-2. - Нью-Йорк, Бавнд-Брук. (Репринт. вид.: К., 1998).
Мартирологія Українських Церков: В 4 т. - Т. І. Українська православна церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України. - Балтимор, Торонто, 1987.
Явдась М. Українська Автокефальна Православна Церква: Документи для історії Української Автокефальної Православної Церкви. - Мюнхен-Інгольштадт, 1956.
Бурко Демид, протопресвитер. Українська Автокефальна Православна Церква вічне джерело життя. - Саут-Бавнд-Брук (США), 1988.
Потієнко В. Відновлення ієрархії Української Автокефальної Православної Церкви. - Новий Ульм (Німеччина), 1971.
Митрополит Василь Липківський. Відродження Церкви в Україні. 1917-1930. - Торонто, 1959.
Митрополит Василь Липківський. Історія Української Православної Церкви. Розділ VN: Відродження Української Церкви. - Вінніпег, 1961.
Митрополит Василь Липківський. Листи (1933-1937). - Торонто, 1980.
Преловська І. «Собор самопізнання» Української Автокефальної Православної Церкви» // Людина і світ. - 2001. - № 6 (489).
Преловська І. Другий Собор УАПЦ. 1927 рік. До 80-ліття відродження УАПЦ // Наша віра. - № 10 (162). - 2001; № 1 (163). - 2001.
Преловська І. Огляд діянь Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору 17-30 жовтня 1927 року. (На матеріалах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ)