ці звинувачення і демонструва- ли свій патріотизм та відданість монархії та імперії. Однак, коли в 1918 р. на Півдні України з'явилися німецькі та австро-угорські війська, виявилося, що у регіоні існують досить потужні сили, які розробляли плани по створенню в Таврії та Криму німецького державного анклаву - колонії «Крим-Таврія» [26, с.161-163].
Слід зазначити, що рівень самоорганізації українців у регіоні значно відставав від темпів та масштабів самоорганізації представників національних меншин. Це було спричинено, в тому числі, і цілеспрямованою антиукраїнською політикою царської влади. В той же час царський уряд з метою послаблення українського національного чинника толерував діяльність російських, єврейських, польських та ін. громадсько-політичних організацій у регіоні.
Однак громадсько-політична палітра південноукраїнського регіону цими силами не вичерпувалася. У регіоні, крім проімперських і національно-визвольних тенденцій, мали місце і суто регіональні, які інколи називають також територіальними. Враховуючи малодослідженість цієї проблеми, зупинимося на її аналізі більш докладно.
Про ці тенденції вже йшла мова як у дореволюційній літературі [27, с.876; 28, с.24], так і в наших публікаціях [19; 29]. Носіями територіальних настроїв були різні соціальні верстви й національні групи Півдня, зокрема, місцева багатонаціональна буржуазія.
Ця група буржуазії, яка функціонувала у народному господарстві України, одержала узагальнюючу назву «територіальна». Це підприємці різних національностей (росіяни, євреї, українці, поляки та ін.) і різних сфер застосування капіталу (фабриканти, домовласники, торговці і т.д.), які вклали свої кошти в економіку України і постійно тут проживали. На їх підприємницьку діяльність стримуючий вплив справляла імперська економічна політика центру, яка ставила штучні перепони зростанню промисловості на периферії Російської імперії, зокрема, в Україні. Це викликало зворотну реакцію підприємців. Захищаючи свої прибутки, вони змушені були діяти як місцеві патріоти - критикувати великодержавну економічну політику й навіть боронити права території, що була місцем застосування їх капіталів. Територіальна буржуазія включалася у тарифну боротьбу з центром, який, відгороджуючи Україну від західних виробників, залишав за собою виключне право постачати в Україну готову промислову продукцію. Ставилося питання про покращення умов для вивозу українського хліба на ринки Заходу. Непомірно високі тарифи відволікали хлібні вантажі з південних портів, що негативно відбивалося на прибутках хлібовиробників і хліботорговців. Інколи було вигідніше транспортувати вантажі з Бесарабії в далекі Данціг і Кенігсберг, ніжу сусідню Одесу. Це ставило у невигідне становище і залізничників Півдня [ЗО, с.226]. Свої погляди представники територіальної буржуазії висловлювали на торгово-промислових з'їздах, зібраннях земств, в періодичній пресі тощо. Лунали заклики до територіальної консолідації, зокрема, ставилося питання про необхідність створення територіального об'єднання всіх галузевих і територіальних організацій підприємців, де б обговорювалися не лише економічні, а і загальнополітичні проблеми. Коли напередодні Першої світової війни зайшла мова про створення в імперії торгово-промислових палат, які б об'єднували всі категорії підприємців даної місцевості для вирішення регіональних економічних проблем, XXXVI з'їзд гірничопромисловців Півдня Росії констатував, що «їх необхідність диктується не питаннями економічного, а загальнодержавного характеру» [31, с.3].
Такі настрої знаходили відгук також у колах ліберальної інтелігенції та, певною мірою, в інших верствах міського населення південної частини України. Будь-яке рішення центральної влади щодо свого регіону вони сприймали з урахуванням його подальшого впливу на їхнє благополуччя. Захищаючи свої життєві принципи, привілеї і прибутки, ці групи людей змушені були ставати на позиції регіонального (інакше - місцевого, територіального) патріотизму і навіть критикувати політику царизму, якщо вона якимось чином суперечила їхнім інтересам.
Під впливом регіональних настроїв до певної міри перебувало місцеве самоврядування і навіть частина чиновників. Міські думи і земства вимагали для себе і, безумовно, для регіону ширших повноважень. Зокрема, висувалася вимога перетворення земств в широкі органи народного представництва за рахунок зменшення в них присутності дворянства і збільшення питомої ваги і впливу інших суспільних станів.
В умовах російської революції 1905 р. і послаблення контролю центру над окраїнами місцевий регіонапізм втілився у проекти створення на Півдні автономної від імперського центру державної одиниці - Південно-Руської або Чорноморської республіки на чолі з популярним в Одесі адвокатом О. Пергаментом [27, с.876; 19, с.70]. Ідею створення на Півдні України демократичної республіки підтримував також відомий революціонер лейтенант П. Шмідт [32, с.137].
В історичній літературі немає єдиної точки зору щодо оцінки співвідношення територіальних тенденцій і національних вимог українського народу, хоча дискусія стосовно цього продовжується багато десятиліть. Ще у 1908 р. відомий кооператор Микола Стасюк зробив висновок, що територіальні і національні тенденції не можуть злитися, чи, хоча б, взаємосприяти одна одній [33, с.13,31]. Можливо, цей висновок був навіяний гострою конкуренцією між українською кооперацією і неукраїнським крупним капіталістичним підприємництвом, де справді йшла безкомпромісна боротьба. Ця точка зору наприкінці 20-х років була підтримана молодим істориком-марксистом Дмитром Бова- ненком [34, с.83-108], а нині її обґрунтовує Богдан Кравченко, для якого територіальна буржуазія не більше, ніж «інтелігентніше, регіональне крило всеросійської буржуазії» [35, с.56]. Але вважати цю точку остаточною немає підстав. У 1912 р. у московському журналі «Украинская жизнь», який видавав Симон Петлюра, зі статтею «Капитализм и русская культура на Украине» виступив М. Гордієнко. Він констатував тісний зв'язок між територіальними й національними суперечностями в Україні і прогнозував таку перспективу: «Обласні антагонізми переростають в національні. Місцевий капітал не може залишатися індиферентною силою до цих