Так, В. Свистун писав, що "ославлена їх українізація", що мала в українській формі подавати українському народові московський струмінь, духу української впертості не змінила" [14.-С.12]. За М. Ковалевським, радянська українізація мала своє специфічне завдання - "через опанування української культури опанувати цілий український народ, принести йому комуністичну ідею в українській формі і таким чином утримати Україну в складі комуністичної Росії" [15.-С.18].

В енциклопедії українознавства під українізацією розуміється "тимчасова політика ВКП(б), здійснювана ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення совєтської влади на Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі й на інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації як державної мови республіки" [5.- С.3327].

Існує думка, що українізація не являла собою нічого іншого, як тільки обмежену культурну автономію. Цим шляхом хотіли "загальмувати визвольну стихію українського народу - завернути її гін з небезпечних для Москви революційно-політичних позицій і спрямувати в русло легального обмеженого культурного будівництва" [16.-С.39].

Але всі ці визначення мають хибну однобокість, нібито українізаційний процес був або запланованим розвитком марксистських національних ідей, або спонтанним явищем, до якого призвели труднощі доби "совєтізації" України. За одними, українізація - це піднесення культурного рівня населення, створення національних промислових та адміністративних кадрів, за іншими - свідоме зашорення української національної думки. Ця розбіжність в осмисленні тієї доби обумовлена, перш за все, ідеологічними підставами, на які спирались автори, їх емоційно-необ'єктивним підходом до зазначеного процесу, адже багато оцінок було зроблено в перші роки після згортання українізації, коли стало зрозумілим, що Україна безповоротно стала на радянський шлях розвитку.

Найвірнішим, на наш погляд, буде під українізацією розуміти процес, що був об'єктивно зумовлений суспільно-політичним та економічним становищем України в 20-х роках, проводився згідно з канонами більшовицької національної політики, був спрямований на опанування української визвольної ідеї та наближення радянської влади до україномовного населення республіки. Останнє було й метою українізації, на досягнення якої були спрямовані зусилля КП(б)У та уряду. На підтвердження цієї думки можна зазначити, що коли зі зміцненням радянської влади примара Української суверенної держави зникла, щоб приборкати українське селянство, знайшли інший засіб, а саме колективізацію, необхідність в українізації як політичному заході відпала. Починається нова доба - російщення України, коли належність до української культури з факту гордості переростала у факт провини.

Джерела та література

КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - К., 1979. - Т. 2.

ХІІ съезд РКП(б). 17-25 апреля 1923 г. Стенографический отчет. - М., 1968.

Звіт робітничо-селянського уряду України за 1924-1925 роки до дев'ятого всеукраїнського з'їзду Рад робочих, селянських, червоноармійських депутатів. - Харків, 1925.

Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.1: Фонд Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету.

Национальный состав Советской Украины. - Харьков, 1925.

Енциклопедія українознавства. Словникова частина / Під. ред. В. Кубійовича. - Париж; Нью- Йорк, 1980. - Т. 9.

Верменич Я. Вплив процесів українізації 20-30-х рр. на стан української національної свідомості // Схід і Захід України: проблеми єднання: Наукові записки. - К., 2000. - Вип. 13.

Мірчук П. Нарис історії ОУН. - Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1966. - Т. 1.

Слуцький О.Б. Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни (1926-1929 рр.). - К., 1957.

Лозицький В.С. Політика українізації в 20-30-х роках: історія, проблеми, уроки // Український історичний журнал. - 1989. - № 3.

Затонський В. Дещо про українізацію // Комуніст. - 1927. - 9 січня.

Українізація ще не проведена // Комуніст. - 1926. - 6 лютого.

8-й Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. 17-20 січня 1924 р. - Харків, 1924.

Свистун В. Нова хвиля червоного терору на Україні. - Вінніпег, 1930.

Ковалевський М. Україна під червоним ярмом. - Варшава; Львів, 1963.

М.С. Україна й національна політика Совєтів. - Б.м., 1938.