ПЕРЕДУМОВИ ТА ТРУДНОЩІ УКРАЇНІЗАЦІЇ ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УСРР (друге десятиріччя ХХ ст.) - з уже згаданими труднощами українізаційної доби, а саме: майже повне зросійщення �...

Стаття - ПЕРЕДУМОВИ ТА ТРУДНОЩІ УКРАЇНІЗАЦІЇ ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УСРР (друге десятиріччя ХХ ст.)

з уже згаданими труднощами українізаційної доби, а саме: майже повне зросійщення великих міст, російськомовні державні та партійні апарати, відсутність україномовного оточення (обмеженість книжкової та газетної продукції, кіно, театру), інертність селянства щодо проблем побудови української держави - на один із перших планів за своєю складноітю висунулась проблема існування так званої "теорії боротьби двох культур", що набула особливої гостроти саме в перші роки українізації. Цю теорію обґрунтовував Д. Лебідь (з 1920 по 1924 рр. - другий секретар ЦК КП(б)У). Намагаючись довести, що на Україні точилась боротьба між російською й українською культурами, прихильники цієї теорії оцінювали українську культуру як начебто відсталу, селянську, фактично заперечували необхідність її розвитку. "Ми повинні рахуватись із тим, що російські робітники та селяни не захочуть вивчати українську мову й учити на ній своїх дітей. Це ми передбачили й примушувати їх звичайно не будемо" [7], - заявляв Д. Лебідь. Свідомо негативне ставлення до розвитку української культури та поширення української мови було притаманним багатьом партійцям і державним функціонерам, які їх в цьому підтримували. Але складність проблеми полягала ще в тому, що якщо останні не хотіли чути про українську мову, яка ускладнювала їм життя, то перші в своїй протидії спирались на тверді ідеологічні засади, у всякому разі так їм здавалось. їхній ідеолог Д. Лебідь відкрито проголошував, що "... поставити собі завдання активно українізувати партію, а, відповідно, і робітничий клас зараз буде для інтересів культурного руху мірою реакційною, бо націоналізація, тобто штучне насадження української мови в партії і робітничому класі. - це означає стати на точку зору нижчої культури села в порівнянні з вищою культурою міста" [8]. Шкідливість і неспроможність "теорії боротьби двох культур" призвели до її повної ідеологічної загибелі й звільнення Д. Лебідя з керівних посад, але більш живучою виявилась інша ідея, майже протилежна, існування та подальший розвиток якої дуже ускладнювали проведення українізації. Мова йшла про побоювання деяких партійних та урядових функціонерів, про те, що з поширенням української мови та піднесенням української культури зростала загроза "петлюрізації" республіки та нової хвилі в розвитку української національної ідеї. Відкритих прибічників цієї ідеї на початку майже зовсім не було, тим більше, що ніхто не хотів йти проти директивних документів партії та уряду. Але, як здається, саме таке розуміння українізації, разом із великодержавними зазіханнями московських посланців призвели до загибелі цього процесу.

На заваді до стрімкого поширення української мови в середовищі урядовців стояли й великі фінансові проблеми, адже українізація одного співробітника коштувала 85-112 крб. [5.-Ф.1.-Оп.20.- Спр.1977.-Арк.170], і це не враховуючи збитків на українізацію документів, бланків, нормативних актів, довідників, словників.

Дуже гальмував процес і загально низький культурний рівень населення України. По-перше, широким народним верствам було важко зрозуміти необхідність проведення українізації, по-друге, нестача кваліфікованих фахівців і звичайних грамотних кадрів не дозволяла більш ефективно проводити українізацію державного апарату. На місця звільнених російськомовних урядовців важко було підшукати україномовних спеціалістів.

Українізація державного апарату республіки зустрічала багато перешкод, особливо на перших порах. І все ж таки слід відмітити, що існувало багато моментів, які полегшували проведення українізаційної кампанії. Найбільш позитивним був той факт, що українізація була визначена державною політикою й на її підтримку приймались постанови пленумів ЦК КП(б)У, постанови та декрети ВУЦВК і РНК УСРР. У своїй доповіді на 8-му Всеукраїнському з'їзді Рад голова РНК В. Чубар зазначав, що "справа українізації зайняла одне з перших місць" [9.-С.12]. На важливість українізації вказував голова ВУЦВК Г. Петровський, який в 1925 році писав: "Ми зверху донизу прагнемо провести українізацію, щоб в центральних та во всіх губернських округових відомствах, во всіх громадських організаціях, також й пролетаріат міг би говорити й вести справи зрозумілою для селянина мовою" [10.-С.11].

Подальша українізація міст, особливо Харкова, полегшувалась посиленням міграції сільського населення до промислових центрів. Українська мова, звичаї, українська культура взагалі широким фронтом линула в міста, створюючи там необхідне україномовне оточення. Велику користь для розвитку українізації мав факт повернення у 1923-24 роках з еміграції в Україну частини інтелігенції на чолі з М. Грушевським. Ці вчені та фахівці з ентузіазмом взялись за справу національно- культурного відродження республіки. Багато науковців прибуло із західних областей України, щоб активно працювати на користь народу. І хоча в процесі українізації державного апарату вони не могли відігравати безпосередню роль, адже вони завжди знаходились під "опікою" караючих органів, свій науково-культурний потенціал вони майже безкоштовно віддавали справі поширення мови та культури українського народу.

Українізаційна кампанія розпочала й підтримала новий злет української культури. Значні досягнення в літературі, музиці, живописі, були тісно пов'язані з поширенням української мови та культури в усіх сферах суспільного життя. У ті роки, коли доба українського національного відродження (1917-1920 рр.) ще не стала далекою історією, українізація різних ланок державної влади й управління могла психологічно спиратись на досягнення того періоду.

І ще один штрих, що існував на підтримку українізації, а саме - близькість двох мов - російської та української. З цієї точки зору, українізаційну процеси повинні були проходити набагато легше, аніж відповідні процеси в середовищі російськомовного населення, наприклад Молдавії чи Грузії.

Таким чином, поряд з об'єктивними та суб'єктивними труднощами,

Сторінки: 1 2 3 4 5