1927 р.) не було зовсім, а після теж не відзначалася різноманітністю, а представників інших національних груп в містах Півдня було небагато, практична робота серед них проводилася в кращих випадках у таких осередках як Інтернаціональний клуб в Одесі, або не проводилася зовсім. За кількістю повідомлень та публікацій, їх різноманітністю, свідчення про проведення політики коренізації національних меншин в сільській місцевості набагато перебільшують міську складову цієї інформації. Головним напрямком політики коренізації національних меншин була політика утворення національних адміністративних одиниць від національних сільрад до національних районів. Цей напрямок був найбільш помітним, він викликав подекуди багато суперечок та найбільш пропагувався владою. Саме це питання викликало численні прояви різноманітного ставлення населення до цих заходів, які так чи інакше дійшли в документах.
Ставлення населення, виходячи з джерельної бази, можна визначити за різними варіантами:
1. Визначити державний захід та показати ставлення до нього.
Наприклад, ставлення до місячників української культури, які пройшли у багатьох містах Півдня у квітні-липні 1929 р. Так, Робітнича газета "Пролетар" повідомляє у замітці „Комсомольці заводу Марті в перших лавах" від 10.04.1929 р.: «Оголошений в Миколаєві 3-місячний похід за українську культуру проходить жваво. Після приїзду українських письменників миколаївці дуже зацікавилися українською культурою. Вечір пам'яті Т. Шевченка, на якому було 900 чоловік робітників та службовців, комсомольців, червоноармійців, яскраво показав, що серед миколаївської трудової суспільності почався певний перелом на користь української культури. Комсомольці заводу ім. А. Марті влаштували книжний базар української літератури, що мав великий успіх» [21, с.7].
2. Визначити пряме та непряме (завуальоване) ставлення населення до державних заходів:
Пряме зображення ставлення населення: матеріали, які зображують конкретне, дійове ставлення населення. Наприклад:
24-28 січня 1926 р. у селі Березнеговатом Херсонської округи пройшла безпартійна конференція, яка торкнулася багатьох питань. Серед інших питань обговорювалися проблеми, які повстали у зв'язку з утворенням єврейських поселень в окрузі. Зміст цього обговорення показав загальне невдоволення місцевого селянства цим напрямком державної політики, як самим фактом наділення євреїв землею, так і рівнем пільг, які надавалися євреям-переселенцям, а також тим, як переселенці використовували наданні землі. Один з виступів селян на конференції, які приводяться у звіті до Інформстат ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У від Херсонської окружної комісії за другу половину 1926 р., мав наступний зміст: «Нам ніякої допомоги, а євреям допомога і живим і мертвим інвентарем. Газета від 29 серпня пише, що на Україні для єврейських поселенців відводиться 100 тисяч десятин, що з цього буде? Бажають нас українців у загін загнати, та ще й колесо над нами поставити. А Чубар сказав, що буде створена єврейська республіка на Херсонщині. А для 8000 українських дворів воліють у Сибірі землю давати» [22, с.87-89].
Непряме зображення ставлення населення: матеріали, які в завуальованому вигляді показують ставлення. Наприклад:
Робітнича газета "Пролетар" повідомляє у замітці "Маріупольські неув'язки або для кого директиви писані" від 25.04.1929 р.: «16 квітня було проведення конференції читачів української літератури, зокрема робітничої газети "Пролетар", але в цю добу та годину скликали загальноміський партактив, конференцію не перенесли, вони йшли паралельно. Теж саме було 9 квітня - конференція читачів заводу Ілліча, тоді ж знову призначені збори партактиву» [23, с.4].
Зрозуміло, що при наявності матеріалу можна поєднати обидва варіанти, тобто подивитися на ситуацію з різних боків.
Державні дії, який б не був рівень контролю держави над суспільством (або навпаки), завжди викликають різнобічну реакцію населення та визначають його ставлення до державних заходів. За допомогою наявного фактичного матеріалу можна визначити шляхи класифікації форм ставлення населення Півдня УСРР до політики коренізації, показати різнорідність відношення до цих державних заходів різних верств населення та різних національних груп. Такий аналіз із чіткою наявністю показує реальне соціальне середовище Півдня УСРР 1920-х рр., як різнобарвне та різноманітне, багате на особливості, які визначалися складними історичними процесами початку ХХ століття. Державна політика, особливо на місцях, в такому середовищі не могла не змінюватися під впливом ставлення населення до неї. Тому відокремлення цієї проблеми в окремий напрямок дослідження політики коренізації на Півдні УСРР у 1920-х рр. має велике значення. Вивчення ставлення населення до державних заходів надає історичному дослідженню реальних живих барв для розуміння історичного часу.
Джерела та література
Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект. - К., 2000.
Букач В.М. Политика украинизации в 1 половине 20-х гг. - Одесса, 1997.
Кулініч І.М., Кравець Н.В. Нариси історії німецьких колоній України. - К., 1995.
Соболь П.І. Архівні джерела про українізацію шкіл Півдня України: 20-ті роки // Архіви України. - 1996. - №4-6 (239).
Соболь П.І. Прояви українофобії на території Совєтської України: 1920 -30-ті роки // Визвольний шлях. - 2001. - №10.
Соболь П.І. Українізація на промислових підприємствах Миколаївщини (1920 30-ті роки) // Історія: маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). - К.; Донецьк, 2001. - Вип. 16.
Бакалець О.Г., Соболь П.І. Українізація 20 -х років і сучасне національне відродження на Миколаївщині: порівняльний аналіз // Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку. Збірник наукових праць. - Ч. ІІ. - Миколаїв; Одеса, 1999.
Якубова Л.Д. Національно-культурне життя етнічних меншостей України (20 - 30-ті роки): коренізації і денаціоналізація // Український