К.В. Рудченко

РОЛЬ КОЛОНІСТІВ-МЕНОНІТІВ У ІНТЕНСИВНОМУ РОЗВИТКУ СТЕПОВОГО ЛІСОРОЗВЕДЕННЯ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Економічна ситуація в Україні на сучасному етапі спричинила занепад багатьох галузей народного господарства, у тому числі лісового. В особливо поганому стані знаходиться лісорозведення в степових районах. Тому в останні роки уряд звернув увагу на проблеми природокористування, на необхідність відновлення лісових масивів у степу.

Проблемою степового лісорозведення почали займатися лише на початку XIX ст. Наукові досліди проходили у двох напрямках: виявлення позитивного впливу від розведення лісу в степу, особливо на сільське господарство, та узагальнення здобутого досвіду у цій справі. У першому напрямку працювали більше географи та біологи, у другому - історики. Серед багатьох істориків XIX ст. виділяються Ф. Арнольд, І. Полетаєв, І. Рачинський, І. Нікітін, А. Рудзський. У першій половині XX ст. більшість істориків не давали об'єктивної оцінки стосовно даних дореволюційного періоду. Але цінними були історичні матеріали Д.П. Чернявського, М.М. Степанова, Д.П. Крайнєва та І.Г. Бейліна. Серед сучасних істориків цікаві роботи з проблем степового лісорозведенню мають І.Г. Редько, С.А. Генсірук та С.І. Бобильова. Одні вчені розкривали історію лісорозведення або окремих степових територій, або у комплексі з лісовою та лісостеповою зонами. Інші - описували життєдіяльність окремих провідних лісівників та давали історичні дані певного періоду на певній території. Треті історики звертали увагу на лісорозведення колоністів, а саме менонітів. На основі цих матеріалів можна побачити провідну роль менонітів в інтенсивному розвитку лісорозведення у першій половині XIX ст. Були виявлені причини, що спонукали поселенців займатися лісорозведенням та висвітлені труднощі на початковому етапі. В подальшому меноніти набули досвід у цій галузі та вплинули на рішення уряду стосовно інтенсивного розведення казенних лісів в степових районах. Саме ці моменти детальніше розкриті у даній статті.

Відомо, що перші спроби лісорозведення на півдні України припадають на кінець ХУП ст. Заходи щодо охорони та розведення лісів у кінці ХУП та на початку ХУШ ст. були викликані потребами кораблебудування царської Росії. Нестача лісу особливо відчувалась на верфях Азово-Чорноморського флоту. В 1732 р. було видано спеціальну інструкцію (статут) про створення лісу для потреб флоту. Адміралтейська колегія була зобов'язана охороняти і створювати в зручних місцях ліси, а також підчищати дубові та інші придатні для флоту дерева [1.-С.117].

У цілому лісорозведення у ХУШ ст. було надто примітивним і носило епізодичний характер. Хоча у багатьох законодавчих актах уряду Катерини ІІ, як і її попередників, підкреслювалась необхідність лісорозведення, особливо в губерніях, де було мало або зовсім не було лісу, проте далі розпоряджень і постанов справа не просувалася.

У 1787 р. уряд видав указ, який передбачав інтенсивне розведення лісів у південних губерніях. Приватним землевласникам за успішне лісорозведення обіцяно нагороди. Проте ці рішення ні до чого не зобов' язували землевласників, а обмежувались лише рекомендаціями і надіями на їх добру волю.

Поступово степові райони України заселялися, освоювалися нові землі, площі природних лісів скорочувалися, і попит на деревину різко зростав. У степу щорічно з'являлись нові й нові переселенці, які вбачали сприятливі умови для життя й господарювання, але тут не було необхідного лісу. Шляхи його доставки були надто дорогими. Все це спонукало державу і приватних власників до інтенсивного лісорозведення [2.-С.151].

Лісові насадження були необхідні для захисту полів від посухи, суховіїв та інших природних знегод. Однак тоді люди ще зовсім мало знали про захисну роль лісових насаджень. Відомі лише поодинокі випадки, коли лісові насадження створювались для виконання полезахисних функцій. Але й при цьому користування деревиною не втрачало свого значення. Головною ж причиною, яка змушувала поміщиків і чиновників розводити ліси, була гостра нестача деревини.

До початку ХІХ ст. належить спроба розведення лісів у Катеринославській і Таврійській губерніях іноземними колоністами, зокрема менонітами з Німеччини. Німецькі колоністи - вихідці з Пруссії - в південному степу з'явились після ліквідації Запорозької Січі та приєднання Криму до Росії. Велика частина їх належала до секти менонітів, яка зазнавала утисків у Німеччині. Катериною ІІ їм було відведено більше 150 тис. дес. землі, по 65 дес. на кожен дім і надано великі привілеї. Одна колонія менонітів в Олександрівському повіті була заснована наприкінці ХУІІІ ст., інші з'явились біля рік Молочної і Токмака у 1803-1804 рр. Для того щоб колоністи отримали землю, їм необхідно було займатись садівництвом та лісорозведенням [3.-С.77].

Перші менонітські зразкові громадські лісові плантації були засновані вже у 18061810 рр. на березі р. Молочної між колоніями Альтнасау та Вейнау. Проте найбільший успіх лісорозведення отримало після 1831 р., коли серед колоністів Молочанського повіту заснували товариство для правильного та методичного лісорозведення на чолі з авторитетним серед молочанського братства хазяїном Й.Й. Корнісом (1789-1848). В 30-ті роки опікунський Комітет закордонних поселенців Південної Росії видав постанову про обов'язкове заліснення колоністами на відведених їм громадських ділянках вже по 1,5 дес. на кожен повний подвірний наділ (60 дес.) [4.-С.62-63].

Розпочате колоністами лісорозведення для захисту своєї землі від степових суховіїв і для снігозатримання стало у 30-ті роки XIX ст. нормою господарської діяльності та суспільного побуту поселенців. Ще на початку XIX ст. на березі р. Молочної були закладені громадські сади, а