Вважається, що своїми успіхами в лісорозведенні німецкі колоністи були зобов' язані саме Корнісу, пам'ять про якого протягом багатьох десятиліть жила у населення навколишнього середовища під іменем Івана Івановича. Простий колоніст, не озброєний ні спеціальною освітою, ні атрибутами влади, зумів силою свого розуму та міцної волі стати моральним главою усіх молочанських менонітів. Зразковий хазяїн, він більше за інших сприяв поліпшенню мериносних порід овець та заснував свій славетний хутір Юшанли, найкращу школу різних майстрових, найкраще училище степового господарства [6.-С.507].

Проте пристрастю Й.Й. Корніса було розведення лісу, якому він присвятив значну частину свого життя. Більшу частину агротехнічних прийомів степового лісорозведення Корніс черпав зі свого життєвого досвіду, набутого багаторічною працею. Він вважав, що людині варто тільки забажати, щоб дерева росли в степах, і вони ростимуть. На своїх плантаціях Й.Й.Корніс вирощував 46 деревних та чагарникових порід. Краще інших росли дуб, ясен звичайний, в'язові, клени гостролистий і татарський, гледичія та біла акація [3.- С.78].

Спочатку обов' язкові роботи по лісорозведенню здавались колоністам настільки тяжкою повинністю, що деякі сім'ї через це навіть покинули своє господарство і повернулись до Німеччини. Це пояснювалось тим, що агротехнічні прийоми лісорозведення у степу в ті часи були надзвичайно трудомісткими і дорогими, а часто й малоуспішними.

Грунт перед садінням зорювався по кілька разів на глибину до одного аршина, потім викопувались великі ями, у які висаджувались великомірні саджанці (заввишки майже два аршини). Дерева часто поливали, навколо них розпушували землю і знищували бур'яни. Проте, незважаючи на проведення всіх цих робіт, більшість дерев гинула на другий чи третій рік після садіння. Лише згодом, коли був набутий певний досвід, землю почали розпушувати не тільки навколо дерева, але й по всій площі посадки. Завдяки цьому заходу, визнаному пізніше найважливішою умовою лісорозведення в зоні степу, дерева добре приживались і молоді насадження успішно росли [7.-С.1-2].

Незважаючи на весь тягар означеної повинності та завдяки незламній наполегливості деяких членів Комітету, серед яких з повагою відзначали Є.Ф.Гана, справа степового лісорозведення пустила міцне коріння серед німецьких колоністів Південної Росії та згодом стала прецедентом для казенного степового лісорозведення [4.-С.63].

Саме під керівництвом Є.Ф. Гана відбувалось "відродження" колоністів як у моральному, так і в господарчому відношенні [8.-С.72]. До нього німецькі колонії перебували в хаосі та безладді. Поряд з Ганом згадують імена його славетних помічників - барона Штемпеля та згаданого раніше Корніса. До Є.Ф. Гана в колоніях всього було 2 чи 3 деревні шкілки, а лісові плантації існували лише біля колоній Гальбштадт та Пришиб. Саме Ган розпорядився, що кожний колоніст на громадській землі повинен заліснити 0,5 дес. саджанцями з громадських шкілок. Тодішні прийоми лісорозведення відрізнялись крайньою складністю та дорожнечою, проте саме це і забезпечило його успіх. Обранню зручних місць для лісорозведення передувало дослідження положення та якості землі. Зважаючи на потреби для різних грунтів, обирались деревні породи. Якість землі вважалась кращою там, де краще росла трава, не було солонців та де верхній шар ґрунту був чорним, свіжим і пухким [3.-С.79].

Посадка розподілялась між усіма колоністами-господарями так, щоб це не стало перешкодою для сільського господарства. Особливі ділянки у майбутньому повинні були складати володіння кожного. Вони розділялись між собою дорогими та живими огорожами. Кожну з ділянок на 2/3 засаджували лісовими деревами, зважаючи на грунт землі, а на 1/3 - шовковичними, щоб поєднати лісове господарство з шовківництвом як корисну статтю для колоністів.

На кожній ділянці кварталу висаджувалось по 1200 дерев, тобто по одному на квадратному саженю. Щоб запобігти пошкоджень худобою, плантацію обкопували з усіх боків ровом заввишки 1,8 м та завглибшки 1,2 м. Вийняту землю складали з внутрішнього боку плантації у вигляді насипу. Уздовж насипу влаштовувалась жива огорожа з глоду. Для успішного росту дерев грунт недноразово зорюволи уздовж і впоперек плугом і засівали городніми овочами та хлібом.

Лісові культури створювали садінням саджанців чи сівбою насіння. Деякі колоністи для прискорення лісорозведення намагалися отримати шовковицю з Криму, але такі спроби були невдалими, частково від невчасної доставки саджанців, частково від пошкодження коріння. Наскільки було можливим, вирощували дерева насінням, яке отримували в своїх садах та городах, а також із гаїв, що росли поряд з колоніями, та із казенних суміжних лісів. У 1831 р. для сівби використали 216, а у 1832 р. - 148 кг насіння дуба, сосни, берези, вільхи, липи, клена та ясена. При сівбі та садінні в усьому керувались правилами, що були викладені в "Начертании правил лесоводства" П. Перелигіна, виданій у 1831 р.

На узвишшях колоністи насаджували переважно дуб, ясен, берест, акацію, шовковицю, а в низинах - тополю, липу, ясен. Значне місце відводилось чагарникам. Дерева садили рядами через 2,3 м, у міжряддях систематично знищувались бур'яни. Всього колоністи посадили 600 дес. лісу. Понад 215 дес. розвели хортицькі меноніти, які оселились

Катеринославській губернії. Загальна площа всіх лісів, насаджених колоністами Таврійської та Катеринославської