К. В. Рудченко

ДИСКУСІЙНЕ ПИТАННЯ ЩОДО ДАТИ ЗАСНУВАННЯ СТАРОБЕРДЯНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА

З 40-х років XIX ст. спостерігалося зростання інтенсивного лісорозведення в Приазов'ї. Поштовхом до цього стало створення в 1837 р. Міністерства державного майна і передача в його підпорядкування державного лісового господарства. Однією із значних сторін діяльності міністерства було розведення лісів в степах Південної Росії, наслідком чого (та завдяки першому міністру П.Д. Кисельову) відбулося заснування регіональних центрів (Великоанадольського та Старобердянського лісництв). При закладенні лісництв ставилося завдання вирішити такі основні питання: визначити шляхом досліджень деревні та чагарникові породи, найбільш придатні для залісення степів, і провести досліди акліматизації важливих технічно цінних порід; виробити надійні, прості й дешеві прийоми лісорозведення; зацікавити розведенням лісу місцеве населення і переселенців, які заселяли в ті часи казенні землі у південних степах, а також постачати їм саджанці; здійснювати навчання хлопчиків, здібних до занять з лісорозведення в степах, які після закінчення навчання повертались додому і розводили зразкові розсадники та давали необхідні поради всім бажаючим займатися розведенням дерев; пряме залісення степів.

Звідси важливим є визначення точної дати заснування цих центрів-лісництв, тому що від цього починається систематичне, цілеспрямоване, організоване створення лісових насаджень, залучення їх до господарської діяльності. Сумнівів стосовно року заснування першого центру ніколи не було, але виникли розбіжності через дату закладення другого центру - Старобердянського лісництва. Саме з'ясування точної дати дає змогу вирішити ряд інших питань: чому центр, де були усі передумови для швидкого розвитку державного лісорозведення, яке тоді було дуже необхідне урядові, не став першим; яку роль відіграв рік заснування школи лісників при визначенні дати закладення лісництва; чому саме виникли такі суперечливі дані при визначенні дати заснування лісництва.

Історики умовно поділилися на дві групи, одна з яких вважає, що лісництво заснували у 1846 р., інша (таких прихильників значно менше) впевнена, що закладення відбулося в 1844 р. Серед істориків, що схиляються до першої думки, були С.А. Генсірук [1], Ф.Д. Чернявський [2] та Ф.П. Кеппен [3]. Про це було вказано вказано також у Лісовому журналі за 1849 р [4]. Прихильниками іншої дати заснування стали Ф.К. Арнольд [5] та Г.І. Редько [6]. З журналу Міністерства державного майна за 1864 р. [7] та Лісового журналу за 1866 р. [8] можна зробити висновок, що дата заснування була зовсім інша, третя дата - 1845 р. Вивчення деяких архівних документів [9; 10; 11] дало змогу розібратися і зрозуміти, чому саме виникли такі розбіжності в роках.

Велику турботу про розведення лісів степу виявив міністр державного майна граф П.Д. Кисельов. Оглянувши у 1841 р. лісові насадження менонітів, він розпорядився поставити цю справу на міцнішу основу і створити подібні ліси на казенних землях південних степів. За наказом Кисельова було намічено низку заходів з лісорозведення, якими, зокрема, передбачалось улаштування лісових розсадників, закріплення і залісення рухомих Олешківських пісків у Таврійській губернії, а найголовніше - організація степових дослідних лісництв і шкіл лісівників при них [1.-С.157].

Основною причиною, що спонукала розпочати залісення степів, був гострий нестаток лісу на півдні, який став особливо відчутним у другій чверті XIX ст. у зв'язку зі швидким зростанням населення.

Центром степового лісорозведення було обрано вже відомі "Молочні Води". Вибір другого центру вирішили надати особі, яка очолить справу. Такою особою став молодий поручик Корпусу лісничих Віктор Єгорович фон Графф, який у 1841 р. закінчив Лісний інститут. Саме йому Кисельов доручив вибір місця для першого зразкового степового лісництва та лісорозведення в ньому [2.-С.63-63].

Оглянувши в період з 1842 до літа 1843 р. разом з відомим лісівником Ф.К. Арнольдом усі пропоновані (до 32) йому ділянки під розведення лісу, фон Графф зупинився на Великоанадольській казенній оброчній статті, що знаходилася в північно-східній частині Олександрівського (згодом Маріупольського) повіту та вирізнялась найбільш підвищеним місцеположенням. Там, за 80 верст на північ від Маріуполя, восени (1 листопада) 1843 р. фон Графф заклав перше "казенне степове Великоанадольське лісництво".

Створення на півдні Росії цього степового дослідного лісництва було настільки важливою віхою в історії вітчизняного лісівництва, що 1843 р. прийнято вважати взагалі початком степового лісорозведення у нашій країні [1.-С.157]. Але звернемо увагу на дату заснування Старобердянського лісництва.

У 1849 р. Лісовий журнал писав: "У Мелітопольському та Бердянському повітах лісорозведення розпочато з 1846 р." [4.-С.18]. Та невідомо, що саме автор статті мав на увазі під словом "лісорозведення". Адже меноніти-колоністи розпочали розведення лісів у цих повітах значно раніше.

Ф.П. Кеппен також запевняв, що Бердянське навчальне степове лісництво було засноване у 1846 р. і управляв ним з початку його заснування дуже досвідчений пан Фаст [3.-С.5]. Але відомо, що управління лісництвом доручили Йоганну Корнісу. Після смерті Корніса завідував лісництвом його зять Філіп Вібе. І лише у 1862 р. "лісний департамент на прохання Вібе звільнив його від завідування Бердянською плантацією" і завідуючим призначив меноніта Петра Фаста [8.-С.54]. Хоча як Корніс, так і Вібе були тільки керівниками всіх робіт у плантації, а самі там ніколи не жили. Найближчим наглядачем був завжди особливий наглядач (на жаль, його прізвище не вказано). Можливо, таким наглядачем був Петро Фаст, хоча в одному з лісових журналів писали,