Л. М. Маленко

ВИРОБЛЕННЯ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВО-АДМІНІСТРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИМИ КОЗАЦЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ У ХІХ СТОЛІТТІ

Створення козацьких військ на Півдні України після остаточної ліквідації Запорозької Січі в 1775 році не є випадковим явищем. Це виважена і добре продумана політика головного командира Новоросійського краю Г. Потьомкіна, а згодом й урядової адміністрації в цілому, спрямована на взяття під повний контроль небезпечного для Російської імперії населення Південної України, шляхом притягнення його на державну військову службу; створення альтернативи Задунайській Січі, що мало сприяти поверненню колишніх російських підданих в межі держави; створення боєздатних військових підрозділів легкої кінноти для участі у воєнних кампаніях та для охорони кордонів. Ще в 1778 році в донесенні імператриці Г.О. Потьомкін наголошував, що слід узяти за генеральне правило, щоб прикордонні поселення були козацькими, бо їх населення здатне себе захищати та й "народу більше виходити буде в такі слободи з-за кордону, ніж до поміщиків" [1, с.173]. Саме тому сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів визначили присутність козацьких військ на Півдні України в останньої чверті ХУІІІ - ХІХ столітті. Проте ставлення до козацтва як до небажаного для монархії явища, анахронізму призвело до ігнорування на найвищому рівні його прав та ролі в суспільстві. Уряд не поспішав узаконити козаччину. Не бажало цього і саме козацтво. Як наслідок - до кінця ХУІІІ століття не були остаточно вироблені та видані законодавчі постанови про порядок управління козацьким населенням Імперії, про обов'язки та права козацтва. Перед урядом постало важливе завдання внести законність в управління іррегулярними формуваннями - різноманітними законодавчими актами визначити порядок управління та внутрішнього устрою козацьких військ. Становлення військово-адміністративного устрою в окремих південноукраїнських іррегулярних формуваннях постісового періоду розглядалося в роботах дореволюційних та сучасних істориків, однак комплексних досліджень системи управління ними проведено не було. Разом із тим це питання є важливим у контексті вивчення процесу запровадження загальнодержавного територіально- адміністративного устрою на Півдні України та вироблення системи військового керівництва козацькими військами країни.

Слід наголосити, що важливі кроки у напрямку визначення юридичного статусу козацьких військ Російської імперії, а отже й козацької версти в цілому, були зроблені Катерининською комісією (17661767 роки). Матеріали "Комісії для укладання проекту нового уложення. 1766 р." відклалися в Російському державному архіві давніх актів. Вони творять окремий 1258-й фонд, що в свою чергу є складовою об'єднаного архівного 342-го фонду РДАДА, де зберігаються й проекти законів, вироблених попередніми комісіями 1700, 1720, 1754 років. Поміж справ фонду - дві редакції проекту стосовно прав козацьких військ [2, арк. 413-442]. У другій редакції "Проекту законів про права військ козацьких" [2, арк. 414-427], яка в подальшому слугувала основою для складання положень щодо внутрішнього устрою кожного окремо взятого іррегулярного формування, дане визначення козацьким військам російської держави; зроблена спроба розподілу козаків за місцем проживання та способом життя (козаки, що живуть "цілими військами в обширних округах", та такі, що проживають "при фортецях разом із людьми інших звань"); визначено загальні права козацьких військ і права козаків, які перебувають у складі окремих цілісних іррегулярних формувань, та тих, хто осів при фортецях російських укріплених ліній; виокремлено права та повноваження військової старшини; вироблено положення про козацькі уряди - військові канцелярії, з чітким визначенням прав і обов'язків кожного члена військового уряду. Значення цих матеріалів важко переоцінити. Маємо урядову програму, в якій вперше зроблена спроба визначити статус козацьких військ, порядок управління ними та внутрішнього устрою іррегулярних формувань, права та обов'язки козацької версти населення Імперії. Невиданий, офіційно не визнаний "Проект законів про права військ козацьких" Новоуложеної комісії разом із тим став упродовж майже п'ятдесяти років основою для створення нових законодавчих актів у визначенні основних засад управління козацькими військами, а також для складання положень для окремо взятих іррегулярних формувань Російської держави. Згідно з цими необнародуваними законами управлялись і козацькі війська Південної України в останній чверті ХУІІІ - першому десятилітті ХІХ століття.

Короткочасний період царювання Павла І не вніс суттєвих змін у законність сфери управління козацькими військами Імперії. На 1802 рік загальна кількість козацьких військ у Російській імперії визнавалась у 100.000 чоловік, що становило 22,62 % всієї армії. Згідно з офіційною документацією на Півдні України на цей час серед іррегулярних частин фігурував Грецький Балаклавський піхотний батальйон. Чорноморське козацьке військо було переведене на Тамань. Порядок вищого управління козацькими військами був наступним: військові справи залишались у віданні Військової колегії, цивільні питання козацького населення іррегулярних військ розглядав Сенат. Ухвали Військової колегії та Сенату подавалися на затвердження імператору. Місцеве управління козацьким населенням здійснювали: цивільний губернатор, який вирішував цивільні питання мешканців військових земель, та інспектор військ (військовий губернатор) тих інспекцій, у районі яких були поселені чи відбували службу козаки (йому належав військовий бік справ козацького населення). З цього загального порядку управління козацькими військами виняток становило Чорноморське козацьке військо (поряд із Чугуївським, Донським Уральським): воно безпосередньо підлягало вищим урядовим установам - Військовій колегії та Сенату.

Воцаріння Олександра І принесло певні зміни в складі козацьких військ Російської імперії, організацію та порядок управління ними. Ці перетворення торкнулись і козацького населення півдня України. Насамперед, було поновлено