І. Ю. Робак

КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В ХАРКОВІ В ПІСЛЯРЕФОРМЕНИЙ ДОЖОВТНЕВИЙ ПЕРІОД

ХХІ століття починається як доба, у якій людська особистість стає головною суспільною цінністю. У сучасній історичній науці активізується антропологічний підхід, який ставить людину в центр історичного дослідження. Тому й вивчення історії боротьби за здоров'я людини набуває дедалі більшої актуальності.

Сучасні процеси подолання негараздів перехідного періоду, становлення нової системи охорони здоров'я в Україні потребують усвідомлення і творчого осмислення історичного досвіду. Без вивчення історії організації охорони здоров'я, урахування специфіки місцевих умов розвитку цієї діяльності неможлива розробка сучасної теорії охорони здоров'я і створення її нової української моделі. Тільки засвоївши уроки минулого, можна впевнено рухатися вперед шляхом прогресу.

Історія української охорони здоров'я складається з історії охорони здоров'я регіонів і міст у різні історичні періоди. Відзначений кілька років тому 350-річний ювілей Харкова значно посилив інтерес громадськості до всіх складових історичного розвитку другого за величиною та значенням міста України, у тому числі і до історії охорони здоров' я в ньому.

Досвід вирішення кадрових питань став важливим чинником становлення системи охорони здоров'я губернського міста в дожовтневі часи. На жаль, він недостатньо досліджений. У дорадянській історичній літературі деякі аспекти цієї проблеми висвітлили Д.І. Багалій та Д.П. Міллер у своїй відомій монографії з історії Харкова [1]. Цінність їх фундаментальної праці полягає, зокрема в тому, що вони спиралися на такі джерела, які зараз безнадійно втрачені. Про кількість медичного персоналу в Харкові згадується на сторінках тогочасних путівників по Харкову [2; 3]. Певну увагу аналізові організації охорони здоров'я в Харкові, зокрема її кадровому забезпеченню, приділили видатний діяч російської громадської медицини Д.М. Жбанков [4] і глава харківської міської санітарної служби В.В. Фавр [5].

За радянських часів практика забезпечення кадрами місцевої медицини у дожовтневий період мало цікавила дослідників, бо вона була неактуальною для радянської системи охорони здоров' я. Сучасні історики також поки не звертаються до цієї проблеми. Дореформений етап, який саме й заклав підвалини кадрового забезпечення медико-санітарної частини Харкова, автор проаналізував у статті, що була надрукована в «Південному архіві» [6].

Тому метою цієї статті є аналіз кількісного та якісного складу медичного персоналу Харкова від 70-х рр. XIX ст. до початку першої світової війни.

Для досягнення поставленої мети автор користувався фондами державного архіву Харківської області, а саме: фондом 45 - Харківської міської управи і фондом 304 - Харківської губернської земської управи. Важливими джерелами стали щорічні видання Харківського губернського статистичного комітету під назвою «Харьковские календари», у яких містяться цінні дані про охорону здоров'я міста, харківська преса тих часів, а також опубліковані звіти різних установ.

У післяреформений період XIX ст. населення Харкова обслуговував уже значний медичний штат. У 1879 р. у Харкові працювали 120 лікарів, з яких 79 перебували на службі, а 41 займалися тільки приватною практикою. Таким чином, при населенні приблизно в 100 тисяч один лікар приходився на 830 осіб, або на 10 тисяч населення приходилося 12 лікарів [2, с. 302]. Починаючи з 80-х рр. ХІХ ст. забезпеченість харківців лікарською допомогою виглядала так:

[7, отдел V. Медицинский, с. 268; 8, отдел V. Медицинский, с. 309; 9, отдел VI. Медицинский, с. 353; 10, отдел VI. Медицинский, с. 387; 11, отдел III. Медицинский, с. 200; 12, отдел ІІІ. Медицинский, с. 144; 13, отдел IV. Медицинский, с. 250; 14, отдел IV. Медицинский, с. 254; 15, отдел II. Статистический местный, с. 87; 16, отдел II. Статистический местный, с. 90; 17, отдел II. Статистический местный, с. 86; 18, отдел II. Статистический местный, с. 82; 19, отдел IV. Статистический местный, с. 105; 20, отдел I. Статистический местный, с. 66; 21, отдел I. Статистический местный, с. 77; 22, отдел Х. Статистический местный, с. 312; 23, Обзор Харьковской губернии за 1909 год, с. 50; 24, Обзор Харьковской губернии за 1910 год, с. 51; 25, отдел IV. Административный, с. 69; Обзор Харьковской губернии за 1911 год, с. 60-61; 26, отдел IV. Административный, с. 67; Обзор Харьковской губернии за 1912 год, с. 59-60].

За 1880-1900-ті рр. кількість заміщених посад лікарів-службовців у Харкові зростало таким чином:

по міністерству внутрішніх справ - з 21 до 107, з них:

а) по лікарському відділенню губернського правління - протягом усього періоду залишалося 2;

б) «городовых» лікарів - з 2 до 4;

в) харківський повітовий лікар залишався 1;

г) підлеглих губернській земській управі - з 8 до 22;

д) підлеглих міській управі - з 6 до 43;

е) по поштовому відомству - з 0 до 1;

ж) по лікарняних закладах Харківського медичного товариства, інших лікарняних закладах при громадських організаціях - з 2 до 31;

з) при заводах - з 0 до 3;

по міністерству народної освіти - з 55 до 133;

по відомству імператриці Марії і громаді Червоного Хреста - з 1 до 7;

по управліннях залізниць і міністерству шляхів сполучення - з 1 до 6;

по духовному відомству постійно залишалося 2.

Але реальна кількість лікарів була трохи меншою, оскільки деякі з них служили одночасно в різних місцях. Проте зростання більш ніж у три рази вражає, при тому що населення міста виросло за цей же період приблизно