Перші жінки-лікарі з'явилися в Харкові в 1887 р. Спочатку їх було всього троє. Але й у 1912 р. кількість жінок-лікарів становила тільки 25 осіб з 593, тобто близько 4%. Дискримінацію жінок у справі одержання вищої медичної освіти покликаний був зменшити відкритий у 1910 р. Харківським медичним товариством Жіночий медичний інститут [27, с. 51].

У 1868 р. «городовых» лікарів в Харкові було два - старший і молодший. Стільки ж їх залишалося і на час введення в дію «Городового Положения» 1870 р. Крім того, «городовыми» називалися дві акушерки й один лікарський учень. Незважаючи на те, що весь цей медичний персонал називався «городовым», призначався і звільнявся він урядовими структурами, міському громадському самоврядуванню не підпорядковувався, а його зв'язок з місцевою владою полягав тільки в тому, що платню ці особи одержували з міської скарбниці. Харківська дума в 1871 р. хотіла змінити таке становище, зробити так, щоб вона призначала і звільняла «городовых» лікарів, і щоб у своїй діяльності вони керувалися інструкціями думи. Але з цього практично нічого не вийшло, за винятком того, що «городовые» лікарі стали надавати в думу свої звіти. У 1884 р. з'явився ще один понадштатний «городовой» лікар, а в 1886 р. «городовых» лікарів у Харкові було вже четверо. Але на цьому зростання їхньої кількості зупинилося [1, с. 333; 28, с. 13; 29].

Першим лікарем, який підпорядковувався міському громадському самоврядуванню, став міський санітарний лікар. У 1878 р. Харківська дума створила міську санітарну раду і призначила міського санітарного лікаря [1, с. 323-324; 2, с. 291; 4, с. 191; 5, с. 37; 7, отдел V. Медицинский, с. 272; 30, ф. 45, оп. 19, спр. 198, арк. 70-80; 31, с. 36-37].

Санітарний лікар перебував у штаті Харківської міської управи. Першим харківським міським санітарним лікарем став Михайло Валентинович Томашевський, який пропрацював на цій посаді двадцять років і помер на службі в 1898 р. [1, с. 323-324; 2, с. 291; 4, с. 191; 5, с. 37; 7, отдел V. Медицинский, с. 272; 30, ф. 45, оп. 19, спр. 198, арк. 70-80; 31, с. 36-37].

Повний перелік функціональних обов' язків санітарного лікаря м. Харкова визначила санітарна рада 26 лютого 1879 р.: «Санитарный врач есть членом городского санитарного совета. На нём лежит обязанность постоянно собирать и разрабатывать следующие сведения:

а) статистику смертности в городе;

б) статистику заболеваемости в городе;

в) делать осмотры для изучения санитарных условий города;

г) производить исследования различных предметов с санитарной целью;

д) составлять доклады по различным вопросам, поступающим на рассмотрение санитарного совета и возбуждаемым управою, различными учреждениями и частными лицами;

е) что касается санитарного надзора, то санитарному врачу предоставляется право наблюдать за исполнением санитарных постановлений, обязательных для обывателей, направлять внимание полиции на случаи их нарушения и, при неуспешности этих мероприятий, доводить об этом до сведения городского управления» [30, ф. 45, оп. 18, спр. 198, арк. 83-84]. А на місяць раніше, 26 січня 1879 р., санітарна рада ухвалила ввести посаду особливого помічника санітарного лікаря - санітарного поліцейського наглядача «для надзора за рыбными, мясными и другими лавками и складами, где помещаются продукты, подвергающиеся скорой порче» [30, ф. 45, оп. 19, спр. 198, арк. 54]. Дещо пізніше санітарний лікар отримав у своє розпорядження дезінфекторів для здійснення дезінфекції приватних осель. У «Ведомости о составе санитарной команды Харьковского общественного управления в 1883 г.» їх налічувалося 5-6 осіб [10, отдел VI. Медицинский, с. 406; 32, с. 2].

1886 р. за доповіддю управи «Об учреждении санитарной городской лаборатории для исследования пищевых и иных веществ, имеющих медико-гигиеническое значение» харківська міська дума прийняла рішення про створення і фінансування хімічної санітарної лабораторії. Була введена посада лаборанта. Крім нього в міській санітарній лабораторії працювали кілька санітарів (так званий нижчий санітарний персонал) і служитель [10, отдел VI. Медицинский, с. 406; 14, отдел IV. Медицинский, с. 256; 16, отдел II. Статистический местный, с. 92-93; 17, отдел II. Статистический местный, с. 88; 18, отдел II. Статистический местный, с. 84; 20, отдел I. Статистический местный, с. 68; 21, отдел I. Статистический местный, с. 79-80; 22, отдел Х. Статистический местный, с. 314].

Після жорстокої епідемії черевного тифу 1909 р. міська дума в 1910 р. на додаток до хімічної лабораторії заснувала бактеріологічну на чолі з лікарем-бактеріологом, що почала свою роботу в 1911 р. Поступово розширюючись, лабораторії нарощували свій штат. У 1912 р. їхні керівники одержали помічників. У своїй діяльності лабораторії підпорядковувалися санітарному лікарю, який очолював міську санітарну службу [3, с. 207-208; 5, с. 50-56].

У 1899 р. харківським санітарним лікарем був затверджений Павло Миколайович Лащенков. У 1904 р.