Л. О. Нестеренко

СИСТЕМА ВИДАТКІВ З ВОЛОСНИХ БЮДЖЕТІВ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ І ПОЛ. ХІХ СТ.

Не вивчивши історію селянства, неможливо з'ясувати закономірності історичного процесу, що відбувався на теренах нашої держави. Ще в радянські часи дослідники Дружинін М.М., Гуржій І.О., Неупокоев В.І., Лазанська Т.І. [1] та ін. почали звертати увагу на історію державного селянства, в т.ч. на процеси соціально-економічного розвитку, адже в Російській імперії в середині ХІХ ст. ця категорія становила не менше 60% сільського населення. В останній час почато вивчення регіональних аспектів цієї проблеми. Питанням соціально-економічного, правового становища державних селян Чернігівської губернії 1 пол. ХІХ ст. присвячені наукові розробки Раковського Л.Е., Бойка В., Ячменіхіна В. і Ячменіхіна К., Рослік Н.Ф., Страшко Є.М., Савельєвої Т. та ін. [2].

Дослідження місцевих архівних документів і матеріалів дають можливість вивчити і проаналізувати нові напрями проблеми. Завданням нинішнього дослідження є показ фінансового забезпечення місцевих потреб, а саме заробітної плати службовців волосних, сільських правлінь, освітніх установ, віспощепіїв, ремонт адміністративних споруд, шкіл, з волосних бюджетів Чернігівської губернії в 1 пол. ХІХ ст.

Всі видатки місцевого бюджету регламентувались законодавством. Вони поділялись на обов'язкові і необов'язкові. До обов'язкових відносились: утримання службовців сільських і волосних з потребами на роз' їзди, утримання службових приміщень та їх ремонт, канцелярські видатки, утримання приміщень для арештованих, на етапи, найму квартир для урядовців, стражників, догляд за інвалідами, на висилку „порочних" осіб.

До необов' язкових відносилися витрати на народну освіту, організацію і утримання поштових відділень, бібліотек, придбання і утримання племінних биків, ремонт церков тощо [3. с.72-73].

Таким чином, не менш важливі для селян витрати на поліпшення господарства, народну освіту, організацію бібліотек, відносились до необов'язкових. Звідси випливає, що урядова політика у витратах бюджетів направлялася на вдоволення загальних і державних інтересів, адже більша його частина витрачалась на утримання волосного правління. Державою визначались і розміри окладів членів волосних правлінь. Згідно з законом 1838 р. про „Запровадження влади і міст волосних і сільських" волосному голові призначалась платня в розмірі 60-120 крб. сріблом в рік, стільки ж волосному писарю із категорії державних селян, а вільнонайманому писарю до 180 крб. в рік, помічнику писаря - до 60 крб., засідателям і добросовісним - від 30 до 60 крб. Платня іншим службовцям волосних правлінь, витрати на утримання волості, такі як: опалення, освітлення, найом сторожа і канцелярські витрати відносилися на рахунок громадського збору [4, с.4323, 4328, 4330, 4331]. Проте, згідно з проектом керівництва державних маєтностей, в кошторисі, складеному виконуючим обов' язки Борзенського окружного начальника державних маєтностей, на 1839-1842 рр. передбачались вже інші посадові оклади членам козачих і селянських волосних правлінь повіту. Частина посадових окладів була однаковими і для козачих, і для селянських волостей. Так, волосному голові і писарю в обох волостях оклад назначався у розмірі 400 крб., помічникам волосного писаря по 200 крб., на канцелярські витрати передбачалося витратити по 200 крб. в рік. Всі інші оклади різнилися. Більшими вони були у козачих волостях, так як у губернії більше було і самих козачих волостей. Так, засідателі у козачих волостях мали отримувати по 100 крб., а у селянських - по 50 крб., добросовісні козачих волостей - по 50 крб., а селянських - по 25 крб. в рік [5, арк.2; арк.40]. Таким чином, різниця в оплаті праці волосним урядникам козачих і селянських волосних правлінь становила 150 крб. Всього на витрати козачого волосного правління передбачалось витратити 1500 крб., тоді як на селянське - 1350 крб., що на 150 крб. менше.

Що стосується сільських правлінь, то оплата праці сільського старшини козачого товариства мала бути 120 крб. на рік, що на третину більше ніж у селянських товариствах, де сільському старшині визначили лише 80 крб. Канцелярські витрати залишились однаковими: по 30 крб. в рік на одне сільське товариство [там само. арк.2; 67, арк.40]. Всього на одне козаче товариство мали витратити 435 крб.

1843 р. у Шаповалівському волосному правлінні було 5 посадових осіб: голова, засідатель, волосний писар, добросовісні: старший і молодший. Так, волосний голова отримав 85 крб. 72 коп. платні і 5 крб. на каптан, засідатель - 42 крб. 85 коп., волосний писар - 85 крб. 72 коп., його помічник - 42 крб. 85 коп., на канцелярські витрати, освітлення, опалення та ін. було використано - 68 крб. 56 коп. Всього на утримання волосного правління було використано 330 крб. 71 коп. [6, арк.27,37]. Як видно, окрім заробітної плати волосний голова отримав гроші і на установлену державою форму. Це нововведення було впроваджене в кінці 30-х рр. ХІХ ст. Згідно з законом волосному голові щорічно мали дарувати новий каптан, а за бездоганне керівництво волостю протягом 6 років - почесний каптан [7, с.4324, 4325]. Проте частіше всього голови отримували за форму гроші. Цим самим вони мали можливість шити на замовлення форму згідно з власними подобаннями. Проте ці гроші або витрачалися на інші потреби, або виділялися не скрізь, бо голови часто на роботу з'являлись без форми. Управляючий палатою державних маєтностей дійсний статський радник Петро Халанський при проведенні у 1858 р.