Л. I. Полякова

ПРИНЦИПИ РОЗПОДІЛУ ТА ВЗАЄМОДІЇ ВИКОНАВЧОЇ ТА ЗАКОНОДАВЧОЇ ГІЛОК ВЛАДИ В УКРАЇНІ (1991-1996)

Ідея поділу влади як самостійне вчення сформувалося всередині XVIII ст. французьким просвітителем Ш. Монтеск'є. Вчення ґрунтується на ідеї наявності у кожного виду влади системи стримувань і противаг, які б перешкоджали концентрації влади та свавіллю під час її використання. Найбільш яскраво ця ідея Монтеск'є виражена в афоризмі одного з його послідовників, — діяча епохи Великої Французької революції Муньє: «Для того, щоб гілки влади були дійсно розділені, вони не повинні бути цілковито відокремлені одна від іншої» [1, с.35]

Мета даного дослідження - розглянути принципи розподілу органів державної влади та прослідкувати процес взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади в Україні за Конституцією України 1996 р. Завдання полягають у аналізі функцій законодавчої та виконавчої влад, а також виявлення механізмів взаємодії цих гілок влади.

Вперше принцип розподілу державної влади в Україні був передбачений Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. в розділі III «Державна влада». В Конституції України 1996 р. цей принцип віднайшов своє юридичне закріплення.

В Україні згідно ст.6 Конституції України організація державної влади здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це має суттєве значення для забезпечення функціонування державних структур на основі законності, в межах своєї компетенції. Саме через Конституцію вводиться поділ і обмеження функцій влади з допомогою механізмів стримувань і противаг. В даному контексті і проявляється принцип консти- туційності.

Різні гілки влади повинні співробітничати, діяти на користь держави, доповнюючи одна одну, але при цьому до певної міри залишатися незалежними та мати можливість впливати одна на одну.

В демократичній державі така взаємодія сприяє встановленню гармонійних відносин між державою та громадянським суспільством, створює умови для забезпечення прав та законних інтересів особи, становленню правової держави. Разом з тим принцип розподілу державної влади означає не тільки й не стільки жорсткий розподіл функцій та компетенції між владними структурами, скільки механізми їх тісної взаємодії для вирішення проблем державотворення.

Різні гілки державної влади, що організована на таких засадах, не незалежні повністю одна від одної, а перебувають у тісному зв'язку та взаємодіють між собою. Таким чином, розподіл влад не є абсолютним. Одночасно він означає єдність влади на основі загальних політико-правових принципів та цілей гуманного суспільства. Більше того, він потребує тісної взаємодії всіх владних структур.

Таким чином, принцип розподілу влади полягає: закони повинні мати вищу юридичну силу і прийматися тільки законодавчими органами; виконавча влада повинна займатися в основному виконанням законів і лише обмеженою нормативною творчістю; розподіл функцій між законодавчою та виконавчою гілками влади повинен мати збалансований характер.

Розподіл між законодавчою та виконавчою гілками влади в Україні і особливості такого розподілу, взаємовідносини між Верховною Радою і Президентом України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України визначається змішаною формою правління, яка досить близька до французької, але має свої певні особливості.

З серпня по грудень 1991 року Україна мала риси парламентської республіки, а з грудня 1991 року із запровадженням поста Президента України, - парламентсько-президентської. З вересня 1993 р. до червня 1994 р., на основі Указу Президента України від 27 вересня 1993 р. № 383/93 «Про керівництво Кабінетом Міністрів України», яким Президент поклав на себе обов'язки по здійсненню безпосереднього керівництва Кабінетом міністрів, Україна стала фактично президентською республікою [2]. Цей указ було скасовано лише в червні 1994р.

Посада Президента як глави держави і глави виконавчої влади була передбачена і проектом Конституції в редакції від 1 липня 1992 р.

Вже за проектом в редакції від 27 травня 1993 р. Президент визначався тільки главою держави (ст.142 проекту), при цьому Кабінет Міністрів підпорядковувався Президентові, але був відповідальний перед парламентом (ст. 155 проекту). За новою Конституцією Україна має риси парламентсько-президентської республіки [3, с.41].

В Україні, як унітарній державі існує поділ влади без урахування особливостей її територіального устрою, на відміну від федеративної. Такий поділ влади носить назву «горизонтального». Його принцип полягає у такому:

закони, як нормативно-правові акти вищої юридичної сили, приймаються єдиним законодавчим органом влади - Верховною радою України (ст.75 Конституції);

основною функцією виконавчої влади є виконання Конституції України, законів та актів Президента України (ст.113 Конституції);

суперечки щодо конституційності актів органів законодавчої та виконавчої влади вирішуються тільки в рамках Конституції України Конституційним Судом України (ст.150 Конституції);

розподіл влади повинен не давати жодному з державних органів можливостей узурпувати повноваження інших органів на підставі продуманої системи стримувань і противаг. [5, с.132]

Центральне місце в системі органів державної влади займає Президент України. Президент - є главою держави і здійснює верховне представництво від її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст.102 Конституції), здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори (пункт 3 ст. 106 Конституції).

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, Головою ради національної безпеки і оборони (пункти 17,18 ст. 106 Конституції).

В силу своїх повноважень Президент має право брати участь в функціонуванні кожної з