Одним з конституційних принципів, що закріплені в Конституції України опосередковано, є принцип взаємодії різних гілок державної влади. Переконливим доказом існування того чи іншого принципу Конституції, незалежно від способу його закріплення, є наявність певного механізму, з допомогою якого здійснюється регуляція суспільних відносин. В юридичній науці такий механізм називається механізмом правового регулювання, під яким розуміється сукупність усіх юридичних засобів та форм, які забезпечують переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин [6, с.110]

Розглянемо, які ж юридичні засоби та форми взаємодії різних гілок державної влади закріплює Конституція України. Детальний аналіз положень Основного Закону дозволяє зробити висновок, що таких засобів та форм є досить багато. І вони ґрунтуються на компетенції різних гілок влади, на співвідношенні їх повноважень між собою.

Президент України у взаємовідносинах із Парламентом користується правом законодавчої ініціативи з правом визначення законопроектів як невідкладних і позачергового їх розгляду, правом вето та правом промульгації (ст. 93 Конституції).

Право вето вважається одним із головних елементів системи стримувань і противаг з боку виконавчої влади стосовно законодавчої [7, с.6]. Право вето розглядається як форма взаємодії глави держави із представницьким органом. Використання права вето свідчить про якість взаємодії законодавчої й виконавчої гілок влади [8, с.194].

Інститут вето - це й форма юридичного контролю глави держави за законодавчою діяльністю представницького органу, яка покликана підвищувати якість прийнятих законів. Вето дає змогу Президентові України використовувати його у системі стримувань та противаг Верховній Раді України. Використовуючи таке право Президент України отримує можливість бути активним учасником законодавчого процесу.

Ст.93 Конституції України дозволяє Президенту України реалізувати право законодавчої ініціативи, шляхом внесення у Парламент законопроектів двох видів: тих, що повинні розглядатися у звичайному порядку та визнаних Президентом невідкладними. Коло питань є необмеженим [8, с.193].

Президент може впливати на законопроекту роботу Верховної Ради згідно ст.113 Конституції України, яка дозволяє Президенту контролювати подання законопроектів на етапі подання їх через Кабінет Міністрів України який є відповідальним перед Главою держави.

Президент України користується правом повернення прийнятого Верховною Радою закону для повторного розгляду його парламентом (ст.94 Конституції). Особливе місце серед повноважень президента посідають повноваження щодо парламенту, зокрема, право його розпуску у разі, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч.2 ст.90 Конституції); протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст.83 Конституції України; протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів. Президент призначає позачергові вибори до Верховної Ради (пункт 7 ст.106 Конституції), а також користується правом звернення до Конституційного Суду з питань неконституційності законів та інших правових актів Верховної Ради.

У взаємовідносинах Президента з органами виконавчої влади в умовах змішаної форми правління виконавча влада має двоякий характер, вона здійснюється як Президентом, так і Урядом. Повноваження Президента у сфері виконавчої влади і його можливостей впливу на виконавчу владу досить значні. Це стосується питань формування Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади. Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України і припиняє його повноваження (пункт 9 ст.106 Конституції); призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади і припиняє їх повноваження (пункт 10 ст.106 Конституції); утворює, реорганізує і ліквідує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, скасовує акти Кабінету Міністрів України (пункт 16 ст.106 Конституції) й ряд інших. Така система стримувань і противаг могла бути ефективною лише за умови представлення у представницькому органі опозиційної Президенту більшості, за умови існування в Парламенті більшості пропрезидентської система набувала номінального характеру.

Необмеженими були повноваження Глави держави щодо припинення повноважень Уряду. Президент України за Конституцією 1996 р. мав право звільняти і Прем'єра і окремих членів Кабінету Міністрі України. Верховна Рада України могла ж виразити недовіру тільки Уряду в цілому, а не окремому міністру. Новообраний Кабінет Міністрі України складав повноваження перед новообраним Президентом України, а не перед Верховною Радою України ( не беруться до уваги поправки до Конституції України від 8 грудня 2004 p.).

Більшість вітчизняних вчених визнають дуалізм у взаємовідносинах Президента з органами виконавчої влади. Дуалізм має негативні наслідки і згубно позначався на діяльності Уряду. Президент України не віднесений до гілки виконавчої влади формально і структурно, був її складовою частиною [9, с.11].

Таким чином, реально виконавча влада складалася із двох суб'єктів - Президента України й Кабінету Міністрів України. Але взаємини Президента й Уряду потребували визначеності, адже у ст. 113 Конституції України зазначено що Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади. На Уряд покладається основний обсяг організаційної роботи з реалізації функцій і повноважень виконавчої влади.

За Конституцією Президент України також має необхідні важелі забезпечення оптимального функціонування всіх гілок державної влади. Кожне з цих повноважень окремо і всі разом визначають провідне місце Президента в державному механізмі України, в тому числі і в аспекті забезпечення взаємодії владних структур.

Компетенція Президента перебуває в нерозривному зв'язку з його впливом на законодавчої та виконавчої гілок влади. Забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності, стабільного конституційного ладу можливе тільки в разі узгодженої діяльності