У Катеринославі I, заснованому у вусті Кільчені, вже в 1777 р. починається будівництво шкільних приміщень. У 1780 р. у місті нараховувалося понад 2 тис. населення і існували два училища для дітей дворян і різночинців та для "різного звання сиріт", які навчалися в них російській граматиці, катехізису, німецькій, французькій і турецькій мовам, потім арифметиці, геометрії, історії, інструментальній та вокальній музиці. На думку О. Дружиніної, завданням училищ була підготовка місцевих чиновників і перекладачів. 16 січня 1786 р. Сенат видав указ про те, що Катерина ІІ дозволила на дарованій нею кн. Г. Потьомкіну землі при Озерках у Катеринославі збудувати приміщення грецької гімназії та інших шкіл, які мали належати до Катеринославського університету. Два казенних училища з пансіонерами - жіноче й чоловіче були засновані в 1779 р. у Кременчуку. У 1795 р., на момент їх переведення до Катеринослава, у них навчалося 58 хлопчиків і 62 дівчинки [22, с. 30; 3, с. 80; 6, с. 214; 20, с. 20].

Відкриття головних і малих народних училищ у містах Катеринославського намісництва та Таврійської області з метою підготовки юнаків для вступу до Катеринославського університету передбачалося вже указом імператриці від 4 вересня 1784 р. Князь Г. Потьомкін, зосередивши головну увагу на відкритті університету, шодо народних училищ обмежився лише проханням до І. Синельникова повідомити його думку. Він писав: "Что принадлежит до народных училищ, то не оставите вы, по прилежном рассмотрении и соображении обстоятельств представить ко мне к скорейшему и удобнейшему сего учреждения произведению ваше мнение". У плановому порядку народні училища в імперії почали відкриватися лише з 1786 р., коли з закінченням підготовки в учительській семінарії перших ста вчителів, у квітні 1786 р., височайшим повелінням було наказано відкрити головні народні училища в 25 губерніях, переважно Центральної Росії. З 1789 р., після завершення підготовки ще ста вчителів, головні народні училища починають відкривати і в інших 18 губерніях. Зокрема, указ про відкриття народних училищ у Новгород-Сіверському, Чернігівському, Київському, Слобідсько-Українському намісництвах вийшов у листопаді 1788 р. [17, с. 92; 4, с. 370].

Приказ громадської опіки, усвідомлюючи необхідність впровадження народних училищ, але не маючи власних коштів для цього, звернувся 1791 р. через повітових предводителей дворянства з клопотанням до дворян про збирання грошових пожертвувань на відкриття у губернському місті головного, а в повітах - малих народних училищ. На нього відгукнулося лише дворянство Новомосковського повіту, пожертвувавши 5027 крб., що належали їм від уряду за різні поставки для арміі під час російсько-турецької війни по 25 коп. з карбованця і доручило приказу отримати ці гроші від казни за умови, щоб на них виховувалися діти обох статей їх повіту. Предводителі дворянства трьох повітів нічого не відповіли приказу, а інші відхилили клопотання. Таким чином, перша спроба відкрити в нашому краї народні училища не досягла успіху [4, с. 370].

1792 р. рескриптом Катерини ІІ призначається директор народних училищ Катеринославського намісництва І. Бебер і місцеві влади отримують доручення прискорити відкриття в краї шкіл. У 1793 р. відкривається головне народне училище в Катеринославі, а потім у Сімферополі, яке, проте, в 1797 р. у зв'язку зі скасуванням Таврійської області було ліквідоване [20, с. 95-96].

Починається процес заснування і малих училищ. На думку О. Дружиніної, втративши свій військовий характер, на народне училище в 1798 р. перетворюється, зокрема, батальйонна школа, створена в Олександрівську ще в 1770-х рр. Хоча, скажімо, за даними Я. Новицького, вона була створена лише в 1785 р. після включення Олександрівської фортеці до складу Катеринославського намісництва. Першого року в ній навчалося п'ятеро хлопчиків, але в 1790-1800 рр. вже було два класи з 20 дітьми. У школі, скоріш за все, по черзі викладали офіцери батальйону. У 1800 р. зі скасуванням фортець Дніпровської лінії школа припинила своє існування [3, с. 258; 5, с. 7-10].

У цілому, слід зазначити, що на кінець XVIII ст. абсолютна більшість повітових міст Півдня України малих народних училищ не мала. Основна причина полягала в обмеженому фінансуванні. Приказ громадської опіки неодноразово звертався до дворянських зібрань, міських голів, управлінь і магістратів з вимогами про асигнування коштів на утримання головного і відкриття малих училищ, придбання для них будинків і обладнання. Але навіть загрозливі приписи приказу не давали бажаних наслідків. Установи або відмовчувались, або відповідали, що деякі залишки доходів вже витрачені на виплату жалування чиновникам за минулий рік та задоволення потреб на закупівлю опалення для військових команд чи в оплату жалування поштоутримувачам тощо. У 1794 р. на дворянських виборах при піднесенні адреси новому правителю Й. І. Хорвату, який змінив померлого В. В. Коховського, і привітання головному народному училищу, дворяне, утішені намісником, постановили зібрати на утримання цього училища й обладнання малих 10 тис. крб. Протягом декількох років з цієї суми надійшло лише 3172 крб. 71 коп., тому приказ, маючи обмежені матеріальні можливості, змушений був обернути ці гроші виключно на забезпечення потреб головного народного училища. Внаслідок такої позиції уряду і громадськості, всі зусилля приказу і намісників щодо відкриття малих училищ у повітах в цей