Найбільшим освітнім центром Півдня України наприкінці XVIII ст. стає Миколаїв, куди в середині 90-х рр. з Херсону переводиться канцелярія головного командира Чорноморського флоту. Якраз потреби флоту обумовили відкриття тут артилерійського (1794), штурманського (1798) училищ, училища корабельної архітектури, кадетського корпусу. У с. Богоявленському поблизу Миколаєва в 1790 р. створюється і перша в Росії сільськогосподарська школа, яку очолив професор

Катеринославського університету М. Ліванов. Два училища для підготовки кадрів флоту почали функціонувати в Севастополі. У 1783 р. з Петербургу до Херсона було переведено училище для дітей одновірних іноземців, що діяло до кінця 90-х рр. [2, с. 45; 23, с. 145; 24, с. 47; 8, с. 143, 198].

У Єлизаветграді в 1788 р. відкривається перша в Україні госпітальна школа, яка діяла до 1797 р. і відіграла вагому роль у забезпеченні медичним персоналом армії і Чорноморського флота. Перші випуски здійснювались самостійно, звання лікаря і підлікаря присвоювалось наказами Г. Потьомкіна. Після його смерті О. Суворов запровадив з 1793 р. інший порядок, коли результати екзаменів подавались до Медичної колегії і звання випускникам надавалося вже її наказами. Всього школу за час її існування закінчило 153 чоловіки. Другий медичний заклад планувалося відкрити 1794 р. в Сімферополі, у червні були навіть затверджені штати медико-хірургічного училища, але через нестачу коштів його будівництво так і не розпочалося [21, с. 285; 7, с. 47; 8, с. 171].

Певною компенсацією нечисельності державних шкіл стало відкриття приватних пансіонів, розрахованих на дітей дворянства і заможного купецтва. На початок ХІХ ст. вони вже існували в Херсоні, а в Одесі перший приватний пансіон було відкрито 1800 р. Згідно зі Статутом 1786 р. пансіони мали дотримуватись навчальних планів народних училищ. Такий порядок визначався Наказом про пансіони, розробленим у 1785 р. Комісією по заснуванню училищ. Пансіони ставились під контроль держави. У навчальному відношенні вони підпорядковувались Комісії, зокрема пансіони для іноземців - її управлінню німецьких училищ, а в адміністративному - підлягали приказам громадської опіки. Для відкриття приватних шкіл стало необхідним мати свідоцтво про знання наук для учителів, а для цього вводились спеціальні іспити при головних народних училищах [25, с. 119 140-141; 26, с. 448; 16, с. 140-141].

Зберігається на Півдні України і традиція шкіл-дяківок, хоча в незначних масштабах. Вони діяли переважно в селищах, де проживали державні, економічні, двірцеві селяни і однодворці, на яких поширювалася дія "Установлення сільського порядку в казенних Катеринославського намісництва селищах директору домоводства підвідомчих" (1787). Однією з причин цього було поширення указом Павла І на Новоросію кріпацтва [27, с. 176, 184].

Важливу роль у розвитку освіти краю відіграла Катеринославська семінарія, відкрита архієпископом новоствореної Словено-Херсонської єпархії Євгеном Булгарисом у 1779 р. На її утримання з державного казначейства виділялося 2 тис. крб. на рік. Первісно вона діяла в Полтаві, яка тимчасово була визначена місцезнаходженням архієрейської кафедри. До 1786 р. в ній були відкриті усі класи, включаючи богословський. У тому ж році єпархія була перейменована на Катеринославську і Херсоніс-Таврійську, відповідно змінила свою назву зі Словенської на Катеринославську й семінарія. Хоча головною метою семінарії була підготовка кадрів для церкви, але з самого початку в ній навчалося багато дітей світського походження, що було характерним й для інших аналогічних закладів України - Чернігівського, Переяславського, Харківського колегіумів. До речі, й Катеринославську семінарію ще на початку ХІХ ст. часто називали колегіумом. Відсутність інших навчальних закладів змушувала і дворянство, і козацтво, і міщанство обирати її для освіти своїх дітей. Так, у 1788 р. з 259 учнів - 59 (22,8 %) були не духовного походження, серед них і син полтавського канцеляриста Іван Котляревський, який навчався в ній у 1780-1789 рр. З 1798 р. і до переведення на початку ХІХ ст. до Катеринослава семінарія знаходилась у Новомиргороді [1, с. 1; 28, с. 136-140].

Отже, поширення на Південь України загальноросійського устрою в ході адміністративних реформ 70-80-х рр. XVIII ст., проведення шкільної реформи урядом Катерини ІІ обумовило формування тут освітньої системи як складової загальноімперської системи освіти, хоча вона й мала певні особливості, викликані складнощами освоєння краю.

Джерела та література

Беднов В. Документы, относящиеся к истории Екатеринославской духовной семинарии. - Екатеринослав, 1912. - Вып. 1.

Бобров В. Становлення та розвиток гімназій Півдня України (ХІХ - поч. ХХ ст.) // Шлях освіти. - 1998. - № 1.

Дружинина Е. И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М., 1959.

Лямцев Н. Исторический обзор народного образования в Екатеринославской губернии с 1767 по 1867 г. до введения земских и городских самоуправлений // Вестник Екатеринославского земства. - 1905. - № 15.

Новицкий Я. П. К истории народного образования в Екатеринославской губернии. - Екатеринослав, 1887.

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. - К., 2001.

Ступак Ф. Я. Прикази громадської опіки в Україні. - К., 2002.

Тимофеенко В. И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. - К., 1984.

Удод О. П. Середня та вища освіта на Україні (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.) // Український історичний журнал. - 1970. - № 6.

Прокопенко Л. Л. Освіта Катеринославщини в XVIII - на початку ХІХ ст. // Грані. - 2003. -