З огляду на це функціонери Ради СРПЦ у своїх звітах часто подавали інформацію на догоду обласному керівництву. Бажаючи показати успіхи області в скороченні церковної мережі, вдавались до замовчування окремих подій у житті парафій, постійно вказували на зменшення релігійності серед населення. Інколи виникала парадоксальна ситуація, коли уповноважений повідомляв про зменшення релігійності в тому чи іншому населеному пункті й тут таки вказував на збільшення в ньому кількості виконаних треб і збільшення прибутків церкви [6.-Арк.48].

Низький професіоналізм значної кількості уповноважених Ради СРПЦ в областях, постійний тиск керівництва зумовлювали низьку якість матеріалів. Намагання представника Ради СРПЦ в УРСР покращити кадровий склад уповноважених на місцях не давали результатів. Облвиконкоми часто нехтували пропозиціями республіканського уповноваженого щодо заміни осіб, які, на його думку, не відповідали своїй посаді, затягували цей процес. Така ситуація мала місце у Закарпатській області. Уповноваженого А. Шерстюка республіканський представник Ради СРПЦ характеризував як людину відсталу, безініціативну, малописьменну. Г. Корчовий вимагав від обласного керівництва замінити його особою, яка б більш повно відповідала поставленим вимогам. Однак незважаючи на досягнуту домовленість з обкомом про його заміну, справа всіляко затягувалася [5.-Оп.3.-Спр.222.-Арк.39].

Облвиконкоми, вирішуючи питання про призначення чи звільнення обласних чиновників Ради СРПЦ, керувалися передусім не рекомендаціями республіканського уповноваженого, а якимись власними мотивами. Часто на ці посади призначалися випадкові люди, які не мали ніякої уяви про ту роботу, що їм необхідно було виконувати. В основному це були особи передпенсійного віку і пенсіонери, які йшли на ці посади для заробітку додаткових грошей [6.-Арк.49]. Так Одеський облвиконком призначив уповноваженим пенсіонера Фіногена, який не мав освіти, був малописьменним, погано чув, ще й збирався, як він сам говорив, "укрупнювати церкви по типу колгоспів". На заперечення республіканського уповноваженого щодо призначення Фіногена, голова облвиконкому відповів: "Нам не потрібен працівник, який говорить "будь ласка". Фіноген найбільш прийнятна кандидатура" [5.-Оп.3.-Спр.222.-Арк.39]. У результаті такої політики облвиконкомів до кадрового складу уповноважених Ради СРПЦ значною мірою входили люди похилого віку. Вони мали слабке здоров'я і не могли здійснювати систематичні виїзди до районів, а відтак й оперативно інформувати своє керівництво про процеси в церковному житті області [5.-Оп.3.-Спр.238.-Арк.19].

Г. Корчовий, повідомляючи про роботу обласних уповноважених вищим республіканським органам влади, зазначав, що їхня інформація носить випадковий і поверховий характер, часто не відповідає вимогам Ради СРПЦ і республіканського уповноваженого. Щоб покращити якість матеріалів із місць про церковне життя, пропонував, щоб "первинні партійні організації, комсомол, профспілки, сільські агітатори, крім атеїстичної роботи, ще й інформували партійні та радянські органи про стан церковного життя" [5.-Оп.3.-Спр.238.-Арк.22].

Незважаючи на низький освітній та професійний рівень, уповноважені Ради СРПЦ в областях мали широкі права щодо вирішення питань церковного життя. Єпископи православної церкви були цілком залежні від обласних уповноважених, які не тільки виконували вказівки головного управління й були наглядачами над церковним життям, але вирішували справи переведення єпископів і священників до інших приходів та єпархій [5.-Оп.3.-Спр.222.-Арк.7].

Проте чиновники Ради СРПЦ були всемогутніми тільки стосовно православної церкви. У системі радянської ієрархії вони виступали такими ж "гвинтиками", як і сотні тисяч інших номенклатурних працівників. В апаратах облвиконкомів уповноважені вважалися другорядними службовцями. їхньою думкою нерідко нехтували секретарі партійних комітетів і голови виконкомів різних рівнів [8.-С.256].

Уповноважений Ради СРПЦ, зіткнувшись з неправомірними діями місцевих органів влади щодо релігійних громад, часто виявлявся безпорадним. Так уповноважений Ради СРПЦ при Полтавському облвиконкомі І. Соляник у своєму звіті за друге півріччя 1954 р. писав: "Мої роз'яснення районному керівництву не мали ніякої дії. Більше того, секретар райкому компартії України Штельман заявив, що поки він буде секретарем, не дозволить ремонтувати приміщення молитовного будинку в с. Устивиці. Про це було повідомлено голові облвиконкому і секретареві обкому - результатів ніяких" [9.-Спр.196.-Арк.25-26].

У другому півріччі 1955 р. той же І. Соляник інформував Раду СРПЦ, що він кілька разів доповідав керівництву області про неправильну позицію керівників Хорольського району в питанні звільнення притворів церкви с. Новачиха від зерна. Хоча керівництво області на словах начебто і не заперечувало неправомірності дій місцевих чиновників, проте ніяких заходів не вживало [9.- Спр.205.-Арк.28].

Ігнорування думок і рекомендацій уповноважених Ради СРПЦ не було єдиним виявом зневаги до них з боку районного й обласного керівництва. Нерідко траплялись випадки, коли місцеві керівники дозволяли собі брутально розмовляти з уповноваженими, ображати їх, вважаючи їхню роль в апараті облвиконкому незначною, а посади - не гідними комуністів. Часто уповноважені зазнавали переслідувань з боку представників місцевої влади лише за те, що вони сумлінно виконували вказівки Ради СРПЦ і свої обов'язки.

Яскравим свідченням такої поведінки з боку місцевих можновладців може бути реакція на виконання уповноваженим І. Соляником рішення Ради СРПЦ від 18 червня 1955 р. за № 1444 "видати громаді с. Лазірки дозвіл на капітальний ремонт молитовного будинку і повідомити райвиконкомові, щоб не перешкоджав". Довідавшись про це, секретар Лазірківського райкому КПУ І. Капустян зателефонував уповноваженому і заявив: "Ти чого дотепер сидиш в облвиконкомі, тобі давно треба бути в церкві? Як тобі не соромно, будучи