Республіканський уповноважений констатував, що ставлення до його підлеглих в областях презирливе. У деяких областях працівники обкомів й облвиконкомів висловлювали думку, що "уповноважений зрісся з церковниками, діє на користь попам, й не може претендувати на те, щоб увійти до номенклатури обкому" [5.-Оп.3.-Спр.238.-Арк.20].

Керівництво й координація з боку облвиконкомів уповноважених не забезпечувалася. Координація їхньої роботи була покладена на другорядних осіб. Так у Запорізькій, Житомирській, Чернівецькій та Хмельницькій областях Української РСР справами уповноважених займалися секретарі облвиконкому, в інших - один із заступників голови [6.-Арк.50].

Оцінка роботи уповноважених Ради СРПЦ як незначної з боку керівництва області набувала прояву у створенні гірших умов праці, порівняно з іншими співробітниками облвиконкому. Існували встановлені обласними виконавчими комітетами ліміти на їхні відрядження й телефонні розмови [5.- Оп.3.-Спр.222.-Арк.45].

У другорядні ж відрядження найчастіше відправляли саме їх. Так уповноважений при Полтавському облвиконкомі повідомляв свого республіканського керівника Г. Корчового, що "згідно з рішенням бюро обкому партії з 1 червня 1954 р. він повинен виїхати в одну з МТС області для надання допомоги в закінченні посіву ярих культур". Можна тільки здогадуватись, яку вагому допомогу надав сільському господарству цей чиновник. Разом із тим за 5 місяців 1954 р. він був у відрядженнях, які безпосередньо не стосувалися його посадових обов'язків, 6 разів, на що пішло більше 85 днів [5.-Оп.1.-Спр.118.-Арк.272]. Уповноважений при Сумському облвиконкомі С. Гріненко у своєму звіті за друге півріччя 1954 р. повідомляв, що був у відрядженнях за дорученнями обласного керівництва, які прямо не стосувалися його службових повноважень, 40 днів [5.-Оп.3.-Спр.149.-Арк.229]. Уповноважений Ради СРПЦ при Станіславському облвиконкомі П. Бибик пробув у відрядженнях у другому півріччі цього ж року 37 днів і 15 - за завданням обкому [5.-Оп.3.-Спр.149.-Арк.197]. Зрозуміло, що такі відрядження не сприяли покращенню якості роботи уповноважених.

Постійні звернення уповноваженого Ради СРПЦ по УРСР Г. Корчового до ЦК КПУ, до голів облвиконкомів і секретарів обкомів партії щодо зменшення кількості відряджень, що поліпшило б виконання основних обов'язків, не мали очікуваного результату [8.-С.256].

Часто уповноважений для того, щоб здійснити виїзд до району, змушений був добиратися власним транспортом, автобусом, а інколи й пішки, оскільки йому автомобілі з парку облвиконкому зазвичай не надавалися. Час від часу обласні уповноважені зверталися з проханням до Ради СРПЦ та її республіканського представника виділити автомобіль, але їхні прохання залишалися без уваги [5.- Оп.3.-Спр.150.-Арк.13].

Ставлення обласного керівництва до апарату уповноважених Ради СРПЦ як другорядного інституту влади зумовлювало те, що саме цей апарат був резервом для скорочення штатів в облвиконкомах. Часто це робилося навіть без попереднього повідомлення уповноваженого про звільнення працівників його апарату.

Показовою є ситуація, що склалася в середині 1950-х років. Тоді в облвиконкомах за наказам із центру проводилося скорочення кадрів. Відбувалося воно, перш за все, за рахунок штатів уповноважених Ради СРПЦ. Це робилося з порушенням чинного на той час положення, згідно з яким уповноважений і його апарат були штатними одиницями Ради СРПЦ на місцях, рішення про скороченнях яких повинно було прийматися безпосередньо Радою СРПЦ. Однак це не зупиняло облвиконкоми. Так Рівненський обласний виконавчий комітет трудящих із 3 січня 1954 р. скоротив штатну одиницю секретаря-друкарки обласного уповноваженого Ради СРПЦ і повідомив про це Міністерство фінансів УРСР. Уповноваженого ж поінформувати забули. Він дізнався про це тільки 22 січня [5.-Оп.1.-Спр.119.-Арк.21].

Харківський уповноважений Ради СРПЦ К. Снєжко повідомляв Г. Корчовому, що "у порядку скорочення штатів в облвиконкомі з 3 лютого 1954 р. скорочена посада секретаря-друкарки", про що йому повідомили тільки напередодні [5.-Оп.1.-Спр.120.-Арк.275].

Станіславська облрада пішла ще далі, звільнивши секретаря-друкарку, яка працювала при уповноважених Ради СРПЦ і Ради СРК. На протести уповноважених ніякої реакції з боку керівних посадовців обласного виконавчого комітету не було [5.-Оп.1.-Спр.119.-Арк.352].

Зневага до уповноважених Ради СРПЦ серед номенклатурних працівників поглиблювалася розміром їхнього матеріального забезпечення, посадовими окладами. Ще з 1940-х років гідність уповноважених принижували, дискримінуючи їх в оплаті праці порівняно з іншими партійними й радянськими працівниками. їх не включили до категорії відповідальних працівників, яким згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 275 від 10 лютого 1948 р. видали додаткове грошове забезпечення [8.-С.257]. Оклади уповноважених Ради СРПЦ в областях у другій половині 1950-х років відповідали лише третині заробітної плати завідувача організаційного відділу з набору робочої сили при облвиконкомі [5.-Оп.3.-Спр.222.-Арк.14].

Представники Ради СРПЦ на місцях були позбавлені персональних ставок (їх передали іншим працівникам облвиконкому), хоч майже всі завідуючі відділів облвиконкомів ними користувалися [6.-Арк.50].

Зрозуміло, таке ставлення викликало занепокоєння у республіканського уповноваженого. Він неодноразово звертався з приводу вищезазначених фактів дискримінації його підлеглих не тільки до Ради СРПЦ, а й до вищих радянських і партійних республіканських органів. Однак реальної зміни у ставленні до уповноважених Ради СРПЦ з боку обласного керівництва цього часу не було.

Таким чином, уповноважені Ради СРПЦ при обласних виконавчих комітетах у другій половині 1950-х років займали другорядне місце. Це, на нашу думку, було зумовлено дріб'язковістю їхньої