У ході дискусії у М. Хвильового виявилося достатньо прихильників. Найбільш авторитетними з них у тодішніх культурних колах була група «неокласиків». М. Зеров під час дискусії наголошував, що широке використання здобутків світової культури «підійме на вершину мистецьку техніку, утворить з нашої творчості могутній культурою слова потік, що на поверхні примусить держатися тріски і сміття графоманів». Талановитий поет й літературознавець закликав митців слова «вибагливо і незалежно від попередніх оцінок переглянути дотеперішнє надбання української літератури. Ми повинні знов по- новому придивитися до наших уславлених письменників, інколи тільки з голосу нам відомих, з'ясувати їх значення для нинішнього нашого розвитку, їхнє місце в нашій літературній традиції». Разом з М. Рильським він звертався до митців опановувати секретами художньої творчості, удосконалювати мову як першоелемент літератури, культивувати наше «степове, пахуче», але «дике ще слово», працювати над словниками, що було дуже актуальним для культурного відродження України та державного статусу її мови.

Протилежну позицію зайняла комуністична влада. До дискусії втрутився Й. Сталін, написавши лист «До тов. Кагановича Л. М. та інших членів ПБ ЦК КП(б)У» від 26 квітня 1926 р., в якому виправдовував більшовицьку експансію в Україні і в усіх «гріхах» звинуватив М. Хвильового та українських «хвильовистів», тобто націоналістів. З розгромними статтями, спрямованими проти духовно-національного відродження України, виступили «рідні» партійні функціонери, спрямувавши свої удари проти «хвильовизму» як нібито соціал-націоналістичного ухилу в партії. Дискусія з естетичної площини перейшла в політичну.

Найяскравіший та найпереконливіший за формою памфлет М. Хвильового «Україна чи Малоросія» з'явився з-під пера письменника протягом травня-липня 1926 р. Хоча, аналізуючи зміст памфлету, слід вказати, що автор намагається у даному разі втриматися у рамках офіційно- декларованих документів часу. На початку памфлету М. Хвильовий усвідомлює результати своїх виступів, а саме - поразку «масовізму». Крім того, радіє, що вітчизняна культура почала рухатися в напрямку українського ренесансу, який привів до зростання авторитету талановитих митців. «Ми вже маємо і буйні фарби Петрицького, і конструктивну чіткість Мелера, і прекрасні звуки Вериківського, і незрівняну поезію Тичини, Рильського, і надзвичайного Курбаса, і..., і..., і...» [3, с. 621], - писав М. Хвильовий, перераховуючи перші ознаки українського відродження.

Полемічне вістря «України чи Малоросії» спрямоване проти академіка АН УСРР В. Юринця та завідувача відділу друку ЦК КП(б)У А. Хвилі, а конкретніше проти їх виступів з приводу статей М. Хвильового у пресі. Досить гострими є характеристики, які дав М. Хвильовий своїм опонентам. Так, В. Юринець «розшаркався перед Москвою, як якийсь російський князь перед ханом Золотої Орди або як зразковий член малоросійської колегії» перед самодержавцем всеросійським, і запевнив її, Москву, що «рвати з нею він не буде». Словом, «благонадерности», як сказав би той же росіянин на п'ять з плюсом». Щодо А. Хвилі, то письменник рекомендує цього «наполеона» наступним чином: «Колись Троїцький так говорив про Вардина: "У него тьма претензий, но знаний убийственно мало". Те ж саме й з Хвилею: гонору - Чорне море, а ерудиції - як кіт наплакав» [3, с. 588-589]. Беручи до уваги становище, яке посідають його опоненти - «славетні і бездоганні марксисти», М. Хвильовий, мабуть, передбачаючи долю своєї статті, вважає свою відповідь їм «невдачною працею», однак наважується ще раз розвинути свої попередні гасла.

Проблематика памфлету охоплює три головні напрямки: Європа, Росія й Україна. У результаті аналізу цих трьох проблем постає, нарешті, в закінченому вигляді теорія азіатського ренесансу М. Хвильового. Хоч «гасло Європа залишається при всій його актуальності», всупереч «Апологетам писаризму» вона знову замикається в «психологічному» трактуванні, як категорія, що виробила «прогресивний людський тип» [3, с. 588]. Письменник наголошує, що під «Європою» ми мали не увазі не тільки технічні досягнення, але й - головне - психологічну категорію, певний тип культурного фактора в історичному процесі, певний революційний метод» [3, с. 610].

Найбільше занепокоєння в офіційних колах викликав розділ «Московські задрипанки» з «Апологетів писаризму». Тому М. Хвильовий змушений був розділити Москву, а разом з нею і Росію на дві нерівнозначні частини: «Є дві Росії: Росія "Краснопресненських" районів, Комінтерну і ВКП, і Росія Сухаревської крамарихи та жидкобородого "богоискателя" [3, с. 610]. Москва сьогодні є центр всесоюзного міщанства, що в ньому, як всесвітній оазис, - пролетарські заводи, Комінтерн і ВКП» [3, с. 600]. Отже, соціальною базою тієї Росії і було міщанство. До нього письменник відносив і